Особливості клінічного перебігу больового синдрому при ендометріозі в умовах війни: досвід жінок – внутрішньо переміщених осіб та учасниць бойових дій

Анотація

Мета дослідження: вивчення особливостей клінічного перебігу генітального ендометріозу та вираженості больового й психоемоційного компонентів у жінок, життя яких безпосередньо торкнулася війна (військовослужбовиць та внутрішньо переміщених осіб (ВПО)), порівняно з цивільними жінками без воєнного досвіду.
Матеріали та методи. До дослідження включено 269 жінок віком 18–55 років (41,8 ± 8,4 року), в яких діагноз ендометріозу було встановлено на підставі оперативного втручання з візуалізацією та/або гістологічною верифікацією вогнищ, за даними ультразвукового дослідження або магнітно-резонансної томографії. Сформовано 3 групи учасниць: І група – 55 жінок-військовослужбовиць; ІІ група – 103 жінки-ВПО; контрольна група (КГ) – 111 цивільних жінок без воєнного досвіду. Вираженість болю та об’єктивних ознак ендометріозу оцінювали за шкалою Бібероглу – Бермана, рівень тривоги та депресії – за госпітальною шкалою тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale – HADS). Статистичну обробку даних здійснювали з використанням однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) з пост-хок тестом Тьюкі та χ2-тесту Пірсона (p < 0,05).
Результати. Учасниці І і ІІ груп мали вірогідно вищу інтенсивність тазового болю, дисменореї, диспареунії та вищі сумарні бали за шкалою Бібероглу – Бермана порівняно з КГ. У І групі відзначено найвищі показники тазової чутливості й фізикальних ознак (ущільнення, болісність при пальпації), тоді як у ІІ – максимальні сумарні бали за шкалою симптомів та ознак. За даними HADS, частка жінок із клінічно значущою тривожністю та депресією була достовірно вищою у І та ІІ групах, ніж у КГ; найвищі показники клінічної тривоги (39,8%) та депресії (33,9%) відзначено у ІІ групі.
Висновки. Війна асоціюється з тяжчим перебігом ендометріозу у жінок, залучених до бойових дій або вимушеного переселення, що проявляється посиленням больового синдрому, інфільтративних форм ураження та високою поширеністю тривожних і депресивних розладів. Отримані дані підкреслюють необхідність мультидисциплінарного підходу до ведення таких пацієнток з обов’язковим включенням психоемоційного скринінгу та цільових програм медичної й психологічної підтримки.