Індивідуалізація лікування пацієнток із гіперплазією ендометрія із супутнім стеатогепатозом печінки

Анотація

Гіперплазія ендометрія (ГЕ) становить 10–18% у структурі гінекологічної патології та асоціюється з ризиком малігнізації, особливо в пацієнток із метаболічним синдромом і порушеннями функції печінки. Неалкогольна жирова хвороба печінки, поширеність якої сягає 25–30% серед дорослого населення, сприяє посиленню проліферативних процесів в ендометрії.
Мета дослідження: визначити ефективність комплексного лікування ГЕ у пацієнток із супутнім стеатогепатозом печінки шляхом індивідуалізації терапії з урахуванням метаболічного стану.
Матеріали та методи. Обстежено 114 жінок із гістологічно підтвердженою ГЕ без атипії та стеатогепатозом печінки, яких розподілено на дві групи. Жінки І групи отримували монотерапію дидрогестероном 20 мг/добу з 16-го по 25-й день менструального циклу. У ІІ групі – дидрогестерон у поєднанні з фітотерапевтичним засобом Артижель, до складу якого входять екстракти артишоку, кульбаби, холін та інозитол. Тривалість лікування становила 6 міс. Ефективність оцінювали за даними трансвагінального ультразвукового дослідження ендометрія, біохімічних показників функції печінки, показників ліпідного обміну, індексу HOMA (Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance – оцінювання інсулінорезистентності), рівня естрадіолу та глобуліну, що зв’язує статеві гормони (ГЗСГ).
Результати. Після завершення 6-місячного курсу лікування в групі комбінованої терапії відзначено достовірне зниження рівня трансаміназ, зокрема рівень аспартатамінотрансферази знизився в 1,5 раза (з 42,7 ± 3,1 до 28,4 ± 2,6 ОД/л), аланінамінотрансферази – в 1,4 раза (з 46,2 ± 3,5 до 32,8 ± 2,9 ОД/л); зменшення індексу HOMA у 1,5 раза (з 4,8 ± 0,6 до 3,1 ± 0,4); покращення ліпідного профілю, зокрема рівень тригліцеридів знизився з 2,4 ± 0,3 до 1,6 ± 0,2 ммоль/л, ліпопротеїнів низької щільності – з 3,9 ± 0,4 до 2,6 ± 0,3 ммоль/л, рівень ліпопротеїнів високої щільності зріс в 1,4 раза (з 1,0 ± 0,1 до 1,4 ± 0,2 ммоль/л). У групі монотерапії таких змін не спостерігалося. На відміну від групи монотерапії дидрогестероном, у ІІ групі пацієнток зафіксовано підвищення рівня ГЗСГ (з 95,1 ± 13,9 до 128,5 ± 11,6 нмоль/л), що супроводжувалося зниженням біодоступного естрадіолу на 35% (з 118,9 ± 12,5 до 88,4 ± 8,9 пмоль/л). Частота рецидивів ГЕ була нижчою в групі комбінованої терапії – 17,2% проти 37,5% (р < 0,05).
Висновки. Комбінована терапія дидрогестероном у поєднанні з фітотерапевтичним засобом Артижель продемонструвала вищу ефективність лікування ГЕ порівняно з монотерапією дидрогестероном, оскільки не лише знижувала частоту рецидивів ГЕ, а й коригувала ключові патогенетичні механізми – інсулінорезистентність, дисліпідемію та гормональний дисбаланс. Це підтверджує доцільність комплексного підходу до лікування ГЕ у пацієнток із метаболічними порушеннями.