Вплив чинників військової агресії на перебіг лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку

Анотація

Війна, безперечно, негативно впливає на репродуктивний потенціал населення України, зокрема на перебіг лейоміоми матки (ЛМ) у жінок, через комплекс факторів, пов’язаних із фізичним і психічним здоров’ям, а також із доступом до медичної допомоги. Сильний психологічний стрес може викликати гіперактивацію гіпоталамо-гіпофізарно-наднирниково-яєчникової осі, що призводить до підвищеної секреції лютеїнізуючого гормону гіпофізом та прогестерону наднирковими залозами, а також до змін рівнів і біодоступності яєчникових гормонів – естрогену та прогестерону, які стимулюють проліферацію клітин ЛМ. З іншого боку, сам діагноз ЛМ може розглядатися як значущий психосоціальний стресор, що супроводжується порушеннями здоров’я, пов’язаними з фізичним болем, психоемоційними розладами, зниженим соціальним функціонуванням і рівнем задоволеності статевим життям.
Мета дослідження: аналіз впливу чинників військової агресії на перебіг ЛМ у жінок репродуктивного віку.
Матеріали та методи. Обстежено 46 жінок репродуктивного віку з ЛМ, які зазнали впливу чинників військової агресії – або перебували безпосередньо в зоні окупації, або були переміщені (основна група – ОГ). Отримані результати порівнювали з аналогічними даними обстеження 48 жінок репродуктивного віку з ЛМ (група порівняння – ГП), зібраними у 2017–2019 рр. Обстеження включало клінічну оцінку та визначення концентрації тиреотропного гормону (ТТГ), кортизолу, пролактину (у І фазу менструального циклу), а також прогестерону – в обидві фази циклу. Отримані дані порівнювали з результатами обстеження 30 здорових жінок репродуктивного віку.
Результати. Встановлено, що жінки з ЛМ, які зазнали впливу чинників військової агресії, були в середньому достовірно старшими порівняно з жінками ГП – 42,3 ± 0,7 та 38,3 ± 0,3 року відповідно, р < 0,05. Ниючий біль унизу живота та в попереку турбував жінок обох груп з однаковою частотою – 45,7% та 52,1% відповідно. Дисменорея спостерігалася майже в кожної другої жінки – 45,7% в ОГ та 47,9% у ГП без відмінностей у групах. Жінки ОГ достовірно частіше відзначали порушення менструального циклу (80,4 проти 41,7% у ГП, р < 0,05) та аномальні вагінальні виділення (39,1 проти 16,7% у ГП, р < 0,05). У більшості жінок обох груп спостерігалися надмірні менструації – 71,7% та 54,1%, зокрема тяжкі менструальні кровотечі – у 50,0% та 39,6% жінок відповідно. У жінок із ЛМ під час війни спостерігалося підвищення частоти аномальних маткових кровотеч (39,1 проти 12,5%, р < 0,05) та ранніх репродуктивних втрат (37,0 проти 18,8%) через зростання кількості завмерлих вагітностей у 4 рази (17,4 проти 4,2%). Нерегулярний менструальний цикл відзначався в 4 рази частіше у жінок, які зазнали впливу чинників військової агресії (19,6 проти 4,2%, р < 0,05).
Визначення гормонів крові у жінок ОГ продемонструвало достовірно вищі рівні ТТГ (2,88 ± 0,37 мОД/л), пролактину (27,83 ± 1,81 нг/мл), кортизолу (202,9 ± 19,8 нг/мл) та прогестерону в І фазу менструального циклу (5,71 ± 0,27 нмоль/л, р < 0,05).
Висновки. У жінок репродуктивного віку з ЛМ внаслідок впливу чинників військової агресії зросла частота порушень менструального циклу до 80,4%, переважно внаслідок збільшення частоти міжменструальних кров’янистих виділень (до 39,1%) та нерегулярного менструального циклу (до 19,6%). Достовірно зросла частота аномальних вагінальних виділень до 39,1%.
Чинники військової агресії зумовили підвищення рівнів ТТГ, пролактину та кортизолу, а також прогестерону у фолікулярну фазу менструального циклу у жінок. Отже, включення до схем терапії заходів для нормалізації функції щитоподібної залози і яєчників, а також зменшення стресу, зокрема зниження рівнів пролактину і кортизолу, опосередковано сприятимуть покращенню перебігу ЛМ.