Анамнестичні предиктори ризику розвитку прееклампсії: сучасний погляд на проблему

Анотація

Прееклампсія – це полісистемний синдром, що виникає винятково під час вагітності, та є однією з провідних причин материнської, фетальної та неонатальної захворюваності та смертності. Основним клінічним проявом прееклампсії є гіпертензивний синдром, що виникає в матері de novo після 20-го тижня гестації та супроводжується протеїнурією, дисфункцією утероплацентарного комплексу й ураженням органів матері. Лікування прееклампсії є симптоматичним, а єдиним ефективним методом із доведеним клінічним результатом є термінація вагітності – розродження незалежно від терміну гестації. Попри те що різноманітні клініко-анамнестичні фактори пов’язані з підвищеною ймовірністю настання прееклампсії, більшість випадків гіпертензивних розладів під час вагітності виникають у здорових жінок, які народжують уперше, та не мають жодних інших факторів ризику. Цей факт обумовлює потребу в пошуку нових, більш надійних критеріїв прогнозування прееклампсії саме в першовагітних із метою вчасного вжиття профілактичних заходів і зменшення ризику перинатальних ускладнень для матері та плода.
Мета дослідження: дослідити релевантність ключових анамнестичних предикторів ризику розвитку прееклампсії в локальній популяції українських першовагітних жінок на основі даних клінічної практики.
Матеріали та методи. Дослідження проводили на клінічній базі кафедри акушерства і гінекології № 3 НМУ імені О. О. Богомольця – КНП «Київський міський пологовий будинок № 3».
Для виконання поставленої мети на першому етапі дослідження ми провели клініко-статистичний аудит, що включав дані пацієнток, які проходили лікування й розродження у відділенні патології вагітності та фізіологічному акушерському відділенні за період 2018–2023 рр. з акцентом на даних материнського анамнезу для визначення частоти та структури гіпертензивних розладів (форма № 113/о), історій вагітності й пологів (форма № 096/о). Усього було відібрано та проаналізовано 1098 випадків гіпертензивних розладів у вагітних. На наступному етапі проведено ретроспективний аналіз 140 обмінних карт першовагітних жінок та історій вагітності й пологів. До дослідження увійшли 88 випадків прееклампсії. Для порівняння сформовано контрольну групу, що включала 52 історії вагітності та пологів першовагітних жінок із неускладненим перебігом вагітності без гіпертензивного синдрому. Відбір учасниць проводили рандомізовано.
Результати. Частота гіпертензивного синдрому в популяції вагітних неухильно зростає з 8,3% у 2018 р. до 12,2% у 2023 р. Прееклампсія частіше зустрічається в першовагітних (10,1%), у жінок з анамнезом хронічної гіпертензії (5,4%) та в пацієнток, які використовували допоміжні репродуктивні технології (3,8%). У групі першовагітних із прееклампсією переважали молоді жінки віком 20–25 років, з раннім початком менархе до 11 років (р < 0,05) (відношення шансів (ВШ) 1,96; 95% довірчий інтервал [1,09–3,52]). Серед жінок із прееклампсією спостерігалося достовірне переважання таких соматичних порушень, як варикозне розширення вен (29,0%; ВШ 4,56; р < 0,05), патології серцево-судинної системи (19,4%; ВШ 2,76; р < 0,05), сечовивідної системи (17,7%; ВШ 4,00; р < 0,05), щитоподібної залози (12,9%; ВШ 4,08; р < 0,05), надлишкова маса тіла (24,2%; ВШ 2,32; р < 0,05), цукровий діабет (6,5%; ВШ 3,48; р < 0,05) та перенесений COVID-19 в анамнезі (41,9%; ВШ 1,83; р < 0,05). У структурі гінекологічної патології серед жінок із прееклампсією переважали запальні захворювання жіночих статевих органів (42,1%; ВШ 3,03; р < 0,05), порушення менструального циклу (32,9%; ВШ 1,41; р < 0,05), кісти яєчників (28,9%; ВШ 2,75; р < 0,05), полікістоз яєчників (18,4%; ВШ 2,11; р < 0,05), гіперпроліферативні захворювання ендометрія, включно з поліпом (18,4%; ВШ 3,27; р < 0,05) та гіперплазією (11,8%; ВШ 4,02; р < 0,05).
Висновки. Визначені предиктори слід враховувати під час клінічного оцінювання ризику розвитку прееклампсії в першовагітних для забезпечення раннього виявлення та вжиття профілактичних заходів.