Затримка росту плода – новітні молекулярні механізми (Огляд літератури)

Анотація

Затримка росту плода (ЗРП) – це ускладнення вагітності, за якого плід не досягає відповідних гестаційному терміну розмірів. Це ускладнення є провідною причиною мертвонародження, більше половини випадків неонатальної смерті, а також розладів здоров’я дитини як у період новонародженості, так і в дорослому віці.
Стаття присвячена огляду сучасних літературних джерел щодо різних молекулярних механізмів змін плаценти, які призводять до ЗРП. Патогенез ЗРП є багатофакторним, маючи в основі порушення васкуляризації та неповноцінне постачання кисню і поживних речовин до плода. Морфологічно в плаценті спостерігають меншу кількість екстраворсинчастих трофобластів, недостатнє руйнування шару гладком’язових клітин судин, тобто збереження м’язового шару судинної стінки, менше відкладення фібриноїда в судинній стінці спіральної артерії, звуження її просвіту.
У плацентах від вагітностей з цим ускладненням фіксують підвищену активність апоптозу трофобласта, що зумовлює його обмежену інвазію, а також асептичну запальну реакцію у плаценті. Вивільнення фрагментів трофобласта у материнський кровообіг дає можливість для розпізнавання імунними клітинами вагітної фетальних антигенів, що порушує толерантність. Ця взаємодія може започаткувати «хибне коло», оскільки підвищений оксидантний стрес потенційно залучає більше імунних клітин, що підтримує запалення.
Ожиріння вагітної призводить до зменшення кількості та розміру децидуальних клітин, а також до зміни експресії маркерів децидуалізації, оброблення стромальних клітин ендометрія людини in vitro пальмітиновою кислотою призводить до зниження регуляції маркерів децидуалізації. Репродуктивний тракт, і особливо – ендометрій, експресує кілька ізоформ рецепторів лептину, найбільш детально вивченим є рецептор лептину b. Після зв’язування з цим рецептором лептин активує сигнальний шлях Janus-кінази та активатора транскрипції-3, що приводить до фосфорилювання і транслокації цих молекул у ядро, де вони регулюють транскрипцію генів прозапальних цитокінів.
Підвищений рівень sFLT-1 асоційований з розвитком ендотеліальної дисфункції, тому може бути патогенетичним механізмом ЗРП. У дослідженнях, які використовували специфічну культуру мишей з підвищеним продукуванням sFLT-1, встановлено зменшення маси плода та плаценти, пов’язане зі зменшенням транспортного шару трофобласта та змінами в експресії лабіринтних транспортерів поживних речовин.
Ендотеліальна синтаза оксиду азоту-3 (eNOS-3) бере участь у плацентарному ангіогенезі і васкулогенезі та сильно експресується під час ембріонального та внутрішньоутробного розвитку, а низький рівень її експресії безпосередньо пов’язаний з меншою доступністю оксиду азоту, порушенням інвазії трофобласта та, як наслідок, зі зниженням матково-плацентарного кровотоку та оксигенації, що спостерігають при ЗРП. Крім того, було висловлено припущення, що рання ендотеліальна дисфункція у людей, народжених із затримкою росту, відіграє важливу роль у подальшому розвитку гіпертонічної хвороби, яка може бути пов’язана з дефектною функцією eNOS та оксидантним стресом.
Дефектна децидуалізація, опосередкована прогестероном, асоціюється з підвищеним профілем зрілого дендриту та неповноцінним ремоделюванням судин матково-плацентарного кровообігу, що лежить в основі ЗРП. Мікробіологічний профіль тканини плаценти на тлі ЗРП продемонстрував значно більшу відносну кількість патогенних бактерій при порівнянні зі здоровими послідами. Метаболіти патогенної мікрофлори спричинюють патологічні зміни у плаценті.