Правові та медичні аспекти проблеми посмертного донорства у репродуктивній медицині

Анотація

Репродуктивна система відіграє важливу роль у збереженні людського роду. Здоров’я репродуктивної системи відображає не тільки генетичну життєздатність майбутнього покоління, але і стан здоров’я у цілому. Також воно пов’язане з численними правами людини, у тому числі з правом на життя, правом на свободу та особисту недоторканність, правом на охорону здоров’я, правом на освіту та з принципом рівності і забороною дискримінації. На державу натомість покладаються позитивні обов’язки для гарантування дотримання, захисту та реалізації репродуктивних прав.
У статті наведені дані та проведений аналіз нормативно-правових документів та публікацій різних країн світу, їхній досвід стосовно правових та медичних аспектів проблеми посмертного донорства у репродуктивній медицині, представлено важливість цієї проблеми для України.
Кожна людина має право на найвищий досяжний рівень фізичного та психічного здоров’я. Будь-яка особа або пара мають право вирішувати, скільки дітей, коли і з яким інтервалом вони б хотіли мати, навіть якщо йдеться про постмортальну репродукцію. Саме тому необхідно звернути увагу на необхідність забезпечення прав військовослужбовців на біологічне батьківство (материнство), що є надзвичайно актуальним, особливо в умовах воєнного стану в Україні.
Попри деякі дискусійні аспекти, що виникають у контексті постмортального донорства в Україні, обов’язком законодавця є прийняття законів та створення таких правових норм, які можуть належним чином врегулювати визначену сферу. При цьому слід ураховувати принцип пропорційності, завдяки якому можливо досягнути необхідного балансу між особистою недоторканістю та повагою до тіла після смерті, з одного боку, та правом на сім’ю – з іншого.
Слід розуміти, що досвід держав, які перебувають у стані війни, висвітлив нагальність постмортального донорства та позицію суспільства щодо його правової інтеграції на рівні з іншими сферами суспільних відносин, які піддаються регулюванню.
Військова служба, ураховуючи щоденні ризики, безумовно, може поставити під загрозу фертильність, зокрема через травми сечостатевої системи, які можуть бути пов’язані з бойовими діями, гонадотоксичним впливом і розлукою з партнером.
Крім цього, поза увагою залишається питання щодо розпорядження ооцитами на випадок смерті або оголошення померлою військовослужбовиці. Реалізація постмортального донорства у разі загибелі жінки-військовослужбовиці можлива виключно через сурогатне материнство. Однак чинне законодавство у цьому напрямку не регламентує можливості запліднення in vitro після смерті одного із подружжя та абсолютно «обходить» будь-які похідні питання, пов’язані із сурогатним материнством після смерті.