Вплив гістеректомії на функцію збережених яєчників та корекція гормонального дисбалансу

Анотація

Мета дослідження: оцінювання гормональних порушень у пацієнток після радикального лікування з приводу лейоміоми матки та розроблення терапевтичних опцій для корекції.
Матеріали та методи. Проведено клініко-лабораторне оцінювання перебігу післяопераційного періоду у 160 жінок репродуктивного віку, які прооперовані з приводу лейоміоми матки. Сформовано досліджувані групи: І група –
90 пацієнток, яким виконано вагінальну гістеректомію (ГЕ) з опортуністичною сальпінгектомією зі збереженням яєчників, та ІІ група – 70 пацієнток, яким проведено класичну абдомінальну ГЕ з опортуністичною сальпінгектомією зі збереженням яєчників. До контрольної групи увійшли 50 жінок репродуктивного віку з безсимптомною міомою.
Для оцінювання ефективності запропонованої програми було сформовано такі групи: основна група – 46 пацієнток, яким виконано вагінальну ГЕ з опортуністичною сальпінгектомією зі збереженням яєчників, та 36 жінок, яким виконано абдомінальну ГЕ з опортуністичною сальпінгектомією зі збереженням яєчників, – що отримувала запропоновану програму корекції, та група порівняння, у яку увійшли 44 та 34 хворі після вагінальної та абдомінальної ГЕ з опортуністичною сальпінгектомією зі збереженням яєчників відповідно, у яких післяопераційний та реабілітаційний періоди моніторовані згідно із загальноприйнятими стандартами.
Діагностична програма включала оцінювання гормонального гомеостазу, опрацювання анкет-опитувальників для визначення ступеня тяжкості постгістеректомічного синдрому за допомогою модифікованого менопаузального індексу, вираженості урогенітальної та сексуальної дисфункції, а також визначення показників вульвовагінальної атрофії за шкалою Barlow.
Результати. Установлено наявність нейровегетативних симптомів у 36,7% жінок у І групі та 48,6% – у ІІ групі, вегетосудинних симптомів – у 46,7% та 62,3% спостереженнях відповідно. Інсомнія характеризувалася порушенням саме процесу сну, збереженням відчуття втоми після пробудження. Необхідно відзначити зростання у період до 36 міс після операції частки серцево-судинних захворювань (артеріальна гіпертензія, дисгормональна кардіоміопатія та їхнє поєднання), у 23,1% діагностовано дисгормональну мастопатію, удвічі частіше жінки повідомляли про артралгію, ранкову скутість суглобів, остеоалгію.
Оцінювання сексуальних порушень та проявів дисфункції урогенітального тракту дозволило відзначити найбільш вагому частку дизуричних скарг у 72,9% випадків у ІІ групі після класичної трансабдомінальної ГЕ. До 36 міс після операції верифіковано субклінічний гіпотиреоз у 62,2% жінок І групи та у 31,4% – ІІ групи; клінічно значущий гіпотиреоз – у 21,1% та 55,7% відповідно.
Слід зазначити, що у половини спостережень без статистично значущих відмінностей від методики виконання ГЕ гормональний дисбаланс із проявами гіпоестрогенії верифікують до 36 міс моніторингу. При цьому важливим фактором є вік пацієнток, яким виконано оперативне втручання, – нейроендокринні, вегетосудинні порушення та спектр клінічних проявів психосоматичного характеру розвиваються у більшому відсотку та значно раніше у жінок пізнього репродуктивного віку.
При застосуванні запропонованої програми терапевтичних опцій після ГЕ зі збереженням яєчників спостерігали тенденцію до нормалізації середніх показників естрадіолу, прогестерону та тестостерону, констатовано наближення до референтних значень параметрів пролактину та кортизолу. Концентрація естрадіолу у жінок основної клінічної групи підвищувалася, хоча залишалася значно нижче вікової норми, і найбільш суттєво нормалі­зувалися зазначені параметри у жінок, що отримували замісну гормональну терапію. Клінічно позитивний ефект у пацієнток щодо вираженості нейровегетативних та психоемоційних проявів на фоні диференційованого лікування спостерігався уже після 3 міс від початку терапії.
Висновки. Отримані результати дозволили припустити, що оптимізація лікувальної програми із застосуванням запропонованого комплексу медикаментозних препаратів у жінок досліджуваних груп приводить до відносної нормалізації гормонального статусу та ініціації компенсаторно-пристосувальних реакцій організму. Це сприяє покращенню якості життя та нівелюванню симптомокомплексу гіпоестрогенемії.