Алгоритм лікування лейоміоми матки у жінок репродуктивного віку з урахуванням генетичних чинників

Анотація

Мета дослідження: визначення зв’язку поліморфізмів генів рецепторів естрогенів ESR1 та прогестерону PGR з розвитком лейоміоми матки (ЛМ) та розроблення алгоритму ведення пацієнток, заснованого на результатах УЗД та генетичних досліджень.
Матеріали та методи. Комплексно обстежено 90 жінок з інтрамуральною ЛМ віком від 26 до 45 років, що додатково включало визначення наявності поліморфізму PROGINS гена PGR, поліморфних варіантів A351G та T397C гена ESR1. У подальшому лікування залежало від виявлених поліморфізмів досліджуваних генів, кількості, розмірів міоматозних вузлів (МВ) і їхнього розташування відносно порожнини матки.
Результати. У жінок з МВ більш як 40 мм у діаметрі мінорні алелі гена естрогенових рецепторів ESR1 T397C виявлено у 87,2% жінок, у той час як у жінок з МВ менше 20 мм їх виявляли у 54,2% випадків (р<0,05). Мінорні алелі локусу A351G гена естрогенових рецепторів ESR1 також виявляли достовірно частіше у жінок з великими МВ порівняно з ЛМ менш ніж 20 мм – відповідно 69,2% проти 37,5% (р<0,05).
Поліморфізм гена регулятора рецепторів прогестерону PGR Progins діагностували у 33,3% хворих з малими розмірами ЛМ і від 7,7% до 18,5% – у жінок з великою ЛМ та МВ більше 20 мм у діаметрі при УЗД.
Лікування розпочинали з гормональної терапії і за наявності генотипу Т1/Т1 гена PGR Progins та відсутності гіперплазії ендометрія за даними гістологічного дослідження призначали гормональну терапію з використанням міфепристону по 50 мг на добу курсом по 3 міс з наступним моніторингом перебігу захворювання.
У разі виявлення поліморфізмів гена PGR Progins (генотипи Т1/Т2 або Т2/Т2), гіперплазії ендометрія та МВ більше 40 мм призначали агоністи Гн-РГ у якості передопераційної підготовки.
За наявності невеликих вузлів, які не деформують порожнину матки, та референтного генотипу гена ESR1 з метою стабілізації росту МВ рекомендували використання КОК у контрацептивному режимі на шість і більше місяців.
МВ більше 30 мм, які деформують порожнину матки, та наявність мінорних алелей гена рецепторів естрогену ESR1 були підставою для оперативного лікування такої ЛМ.
У результаті такого підходу частота больового синдрому знизилася майже в 4,7 разу, порушень менструального циклу у формі гіперполіменореї та АМК – у 8 разів. Суб’єктивно покращання загального самопочуття фіксували 64,4% жінок, «без змін» – 24,4%. І тільки 11,1% пацієнток відзначали погіршення суб’єктивних відчуттів, що було пов’язано з побічними ефектами терапії. Істотно зменшилися розміри МВ у 44,4% хворих, частковий ефект відзначали 26,7% жінок. Росту вузлів у пацієнток під час лікування і після не спостерігали. Вагітність настала у 68,5% хворих і закінчилася пологами у 86,5% випадків.
Заключення. Урахування генетичного статусу пацієнтки сприяє покращенню результатів лікування ЛМ. Найбільш ефективним є призначення міфепристону за наявності МВ до 40 мм, у тому числі множинних, коли операція пов’язана з високим ризиком. У разі великих МВ (більше 50 мм) гормональна терапія менш ефективна і може застосовуватися для передопераційної підготовки. Такий підхід дозволяє контролювати симптоми захворювання та зменшити розміри вузлів у 72,2% пацієнток і сприяє настанню вагітності у 68,5% випадків.