Особливості ехографічних та допплерометричних показників при спонтанній вагітності монохоріальною біамніотичною двійнею

Анотація

Мета дослідження: визначення та аналіз ехографічних та допплерометричних показників при вагітності монохоріальною біамніотичною двійнею.
Матеріали та методи. Обстежено 198 вагітних у віці 18–38 років, котрих було розподілено на три клінічні групи. До І (контрольної) клінічної групи увійшли 65 (32,8%) вагітних з неускладненим перебігом одноплідної вагітності (ОВ); до ІІ клінічної групи було включено 60 (30,3%) пацієнток з біхоріальними біамніотичними двійнями (БХБА); до ІІІ клінічної групи увійшли 73 (36,9%) жінки з вагітністю монохоріальними біамніотичними двійнями (МХБА). З метою з’ясування диференційно-діагностичних критеріїв та більш детального оцінювання патогенетичних факторів розвитку синдрому близнюкового перетікання (СБП) у ІІІ клінічній групі було виділено дві підгрупи: ІІІ-А підгрупа, до якої потрапили 21 (28,8%) вагітна з МХБА двійнями та ознаками СБП, та ІІІ-Б підгрупа, до якої увійшли 52 (71,2%) вагітні з МХБА двійнями та відсутністю ознак СБП.
Результати. Діагноз МХБА двійні встановлено під час ультразвукового дослідження у термінах 6–8 тиж гестації у 56 (76,7%), після 8 тиж – у 17 (23,3%) пацієнток. Комплекс патологічних проявів, виявлений під час УЗД (поєднання полігідрамніона в одного з плодів з маловоддям іншого, дискордантний розвиток плодів (ДРП) понад 20%, відсутність візуалізації сечового міхура у плода-реципієнта та/або наявність великого за об’ємом сечового міхура у плода-донора, зменшення рухової активності у меншого плода, характерні зміни при допплерометрії у плодово-плацентарних і плодових судинах, ознаки анемії у меншого плода та ін.), дозволив встановити діагноз СБП антенатально у 21 (28,8%) пацієнтки з ІІІ клінічної групи, серед них в 11 (52,4%) діагностували І стадію СБП (за класифікацією R. Quintero et al.), у 8 (38,1%) – ІІ стадію СБП.
У 2 (9,5%) пацієнток у ІІ триместрі вагітності виявлено тяжкі форми швидко прогресуючого СБП з ознаками зростаючої секвенції мало- та багатоводдя, прогресивного погіршення допплерометричних показників в артеріях пуповини обох плодів, зі зростанням пікової швидкості кровотоку у середньомозковій артерії плодів-донорів, асциту у плодів-реципієнтів. У цих вагітних було здійснено спробу лазерної коагуляції судинних анастомозів у плаценті під УЗ-навігаційним контролем у термінах 16(+5) і 18(+3) тижнів гестації. Однак вагітність закінчилась передчасними пологами у термінах 24(+2) і 25(+4) тижнів та супроводжувалась внутрішньоутробною загибеллю одного – меншого – плода (в 1 випадку) та ранньою неонатальною загибеллю більшого плода (в іншому випадку).
При МХБА двійнях, не обтяжених СБП, середні значення антропометричних параметрів обох плодів достовірно не відрізнялись. Водночас, за наявності СБП біометричні показники плода-донора були ймовірно меншими щодо плода А (цієї самої підгрупи), так і при порівнянні з аналогічними анатомічними показниками плодів у вагітних ІІІ-Б підгрупи. Це наочно підтверджує ймовірність впливу прогресуючого СБП на темпи росту плодів та збільшення ризику ЗРП і хронічного дистресу (особливо у плодів-донорів).
Заключення. Комплексне ультразвукове та допплерометричне оцінювання матково-плацентарно-плодового кровотоку при багатоплідній вагітності є об’єктивним інструментом, що дозволяє встановити прогностичні та діагностичні критерії розвитку акушерських ускладнень, порушень стану плода та перинатальних наслідків. Прогностично несприятливими щодо розвитку акушерських і перинатальних ускладнень, пов’язаних з формуванням ЗРП і ДРП при МХБА двійнях, є раннє виявлення зниження діастолічного компонента кровотоку, достовірне зростання СДВ, ПІ та ІР в артеріях пуповини та аорті плодів у динаміці ІІ і ІІІ триместрів (р<0,05).
Поєднання значного підвищення периферійного судинного опору з централізацією кровообігу, що проявляється порушеннями гемодинамічних показників у середньомозковій артерії плодів, є характерним у разі розвитку СБП у плодів з МХБА двієнь.