Фактори ризику виникнення рецидивів міоми матки
Бічна панель сторінки статті
Основний зміст сторінки статті
Анотація
Мета дослідження: вивчення факторів ризику і частоти виникнення рецидивів міоми матки (ММ) за віддаленими результатами консервативної міомектомії.
Матеріали та методи. Проведено клініко-статистичний ретроспективний аналіз віддалених результатів оперативного лікування 40 пацієнток репродуктивного віку (від 19 до 42 років) з ММ за даними історій хвороб, амбулаторних карт і даних анкетного/телефонного опитування. Усі жінки мали обтяжений гінекологічний і репродуктивний анамнез.
У післяопераційний період пацієнтки отримували гормональну терапію прогестагенами (у циклічному режимі) і оральними контрацептивами протягом 6–12 міс. Для діагностики рецидиву захворювання кожні 3 міс протягом перших 3 років проводили клінічний огляд, бімануальне обстеження, трансвагінальну ехографію, надалі – кожні півроку. Факт рецидиву міоми констатували за появи, як мінімум, одного міоматозного вузла понад 1 см у діаметрі.
Результати. Віддалені результати вивчали у 36 хворих з 40, які перенесли консервативну міомектомію. На момент оцінювання, середній вік пацієнток після оперативного втручання становив 39,7±6,17 року, з них в активному репродуктивному віці перебували 4 (11%) особи, у пізньому репродуктивному віці – 11 (33,3%), у пременопаузальному періоді – 10 (27,7%). Середній термін спостереження становив 6,22±1,71 року. Рецидив ММ констатовано у 22 (55%) хворих, 3 (7,5%) з яких потребували повторного оперативного втручання (2 жінкам виконано надпіхвову ампутацію матки, 1 – трансцервікальну резекцію субмукозного вузла).
Кумулятивний (накопичений) відсоток рецидиву ММ протягом 7 років після операції становив 67,4±8% з максимальним підвищенням частоти рецидивів на 2-у і 3-у роках після операції (до 31,7±6% і 51,2±7% відповідно).
Завагітніли після консервативної міомектомії 11 (27,5%) жінок, у тому числі 2 з 5, яким діагностовано безпліддя до операції, та 4 з 9, у яких фіксували невиношування вагітності. Максимальна кількість вагітностей (5) настала в інтервалі від 1 до 1,5 року після операції. Вагітність закінчилась своєчасними пологами у 7 пацієнток, мимовільним абортом – у 3 (7,5%), штучним абортом – в 1 (2,5%). Усі 7 вагітних були розроджені шляхом кесарева розтину.
Заключення. Ретроспективний аналіз віддалених результатів органозберігального хірургічного лікування пацієнток репродуктивного віку з міомою матки виявив високу частоту рецидиву міоми після консервативної міомектомії, яка досягала 67,4±8% через 7 років. Найбільший приріст рецидивів спостерігався на 2-й і 3-й рік після операції. Статистично значущими факторами ризику розвитку рецидиву захворювання були кількість міоматозних вузлів і вік пацієнтки в інтервалі 30–40 років.
Використання гормональної терапії (норетистерону або оральних контрацептивів) після операції не привело до зниження частоти рецидивів міоми матки. І хоча консервативна міомектомія дозволила підвищити частоту настання вагітності в оперованих пацієнток, однак рівень репродуктивних втрат після операції залишався високим (36,3%).
Блок інформації про статтю
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License.
Автори зберігають авторське право, а також надають журналу право першого опублікування оригінальних наукових статей на умовах ліцензії Creative Commons Attribution 4.0 International License, що дозволяє іншим розповсюджувати роботу з визнанням авторства твору та першої публікації в цьому журналі.
Посилання
Zalizniak VO, Barkovsky DE. Modern views on the treatment of uterine fibroids: a textbook. Zaporozhye State Medical University; 2010. 115 s.
Babaeva NA, Ashrafyan LA, Antonova IB, Aleshikova OI, Ivashina SV. The role of hormonal disorders in the carcinogenesis of tumors of the female reproductive system. Obstetrics and gynecology: news, opinions, training. 2017;1:76-82.
Adamyan LV, editor. Uterine fibroids: diagnosis, treatment and rehabilitation: clinical guidelines for the management of patients [draft]. M.; 2015. 100 s.
Bourdel N, Jardon K [et al.]. Hysteroscopic myomectomy: Recurrence and satisfaction survey at short- and long-term. Journal de GynEcologie ObstEtrique et Biologie de Reproduction. 2011;40(2):116-22.
Yen CF [et al.]. Successful pregnancies in women with diffuse uterine leiomyomatosis after hysteroscopic management. Fertil. Steril. 2017; 88(6):1667-73.
Nishiyama S, Saito M [et al.]. High Recurrence Rate of Uterine Fibroids on Transvaginal Ultrasound after Abdominal Myomectomy in Japanese Women. Gynecol Obstet Invest. 2006;61:155-9.
Yi YX, Zhang W, Guo WR [et al.]. Meta-analysis: the comparison of clinical results between vaginal and laparoscopic myomectomy. Archives of Gynecol, and Obstet. 2011; 283(6):1275-89.
Vikhlyaeva EM. On the strategy and tactics of managing patients with uterine fibroids. Bulletin of the Russian Association of Obstetricians and Gynecologists. 2014;3:21-3.
Vasilchenko NN, Firichenko VN. Treatment of patients with uterine fibroids and its effectiveness. Obstetrics and gynecology. 2015;2: 7-10.
Medvedev MV. Immunohistochemical assessment of myomatous tissue and myometrium in patients with uterine leiomyoma in hypo- and hyperestrogenic conditions due to different regimens of gonadotropin-releasing hormone analogues. Morphology. 2012; 6(1):43-9.
Zabolotnov VA, Pamfamirov YuK, Kucherenko YA, Parmenov OI, Karapetyan OV. Uterine fibroids: topical issues of pathogenesis, conservative and surgical treatment, a modern approach to the implementation of reproductive function [manual for physicians and students]. Simferopol; ICCSMU; 2012. 65 s.