Репродуктивне здоров'я жінки

Можливості лікування стрес-індукованих порушень менструального циклу за допомогою фітотерапії

Т.О. Козуб, В.В. Гнатюк — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Репродуктивна система жінки є одним із чутливих індикаторів стану здоров’я організму. Її порушення свідчать про розвиток в організмі будь-якого патологічного процесу, що часто проявляється змінами специфічних функцій. Особливої актуальності сьогодні набуває вплив постійного стресу під час війни на жінок, які перебувають на прифронтових територіях. За сучасних умов, коли психоемоційний стрес є частиною щоденного існування, це призводить до формування патологій, які знижують якість життя і фертильність жінки.
Мета дослідження: вивчення впливу стресу на організм жінки і формування стрес-індукованих порушень менструального циклу та аналіз впливу фітотерапії у комплексному лікуванні таких станів у жінок.
Матеріали та методи. Під спостереженням знаходилися 50 жінок репродуктивного віку (18–45 років) з різними формами стрес-індукованих порушень менструального циклу, які розвинулися під час перебування на прифронтових територіях. Пацієнткам діагностовано такі розлади менструального циклу: відсутня, мізерна та нечаста менструація, надмірні, часті та нерегулярні менструації, біль та інші стани, пов’язані із жіночими статевими органами та менструальним циклом.
Усім пацієнткам проводили клініко-лабораторні, гормональні та інструментальні обстеження для визначення форми порушення менструального циклу. На тлі основної терапії зазначених патологій усім пацієнткам призначали дієтичну добавку, у складі якої купаж рослинних порошкоподібних екстрактів: плодів прутняку звичайного – 43,87 мг, коренів дуднику китайського – 43,87 мг, коренів лабазнику шестипелюсткового – 43,87 мг, коренів петрушки кучерявої (свіжих) – 18,06 мг, коренів селери пахучої (свіжих) – 18,06 мг, трави підмареннику справжнього – 16,13 мг, квіток нагідок лікарських – 16,13 мг, протягом 3 міс по 2 капсули 2 рази на добу з метою досягнення гормонокоригувального, заспокійливого, знеболювального, сечогінного ефектів. Контрольні клініко-гормональні та інструментальні дослідження проводили через 3 міс.
Результати. У дослідженні виявлено відсутність або зменшення скарг (емоційна лабільність – на 68%, періодичний головний біль – на 36%, порушення сну – на 48%, тривожність – на 50%, стомлюваність – на 60%), нормалізацію гормонального фону – зниження рівня пролактину у 2 рази, кортизолу та фолікулостимулювального гормону – в 1,5 раза, лютеїнізуючого гормону – в 1,7 раза, естрадіолу – в 1,3 раза та підвищення вмісту прогестерону у 7 разів.
Відзначено зменшення або зникнення клінічних симптомів, які свідчили про порушення менструального циклу, а саме – нормалізацію частоти, тривалості і регулярності менструального циклу, зменшення обсягу крововтрати та проявів дисменореї.
Висновки. Фітотерапія, у складі якої наявний препарат з купажем рослинних порошкоподібних екстрактів: плодів прутняку звичайного – 43,87 мг, коренів дуднику китайського – 43,87 мг, коренів лабазнику шестипелюсткового – 43,87 мг, коренів петрушки кучерявої (свіжих) – 18,06 мг, коренів селери пахучої (свіжих) – 18,06 мг, трави підмареннику справжнього – 16,13 мг, квіток нагідок лікарських – 16,13 мг, є ефективною у комплексному лікуванні різних форм стрес-індукованих порушень менструального циклу.

Онкологічні аспекти ендометріозу яєчників

О.О. Корчинська, І.І. Хаща, Д. Стрижак — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Рак яєчників посідає друге місце у світі за кількістю смертей від гінекологічних злоякісних захворювань, а в Україні він є найбільш тяжким видом гінекологічного раку. Ендометріоми яєчників значно збільшують ризик появи раку яєчників, проте їх злоякісна трансформація відбувається приблизно в 1% випадків.
У статті представлено огляд літератури на основі наукометричних баз даних PubMed та Scopus за 2013–2023 рр. про випадки і частоту появи злоякісних пухлин яєчників та тлі ендометріозу яєчників, про канцерогенні мутації, імунологічні та гормональні порушення при ендометріозі яєчників, які можуть спричиняти його прогресування у рак яєчників.
На підставі проаналізованих наукових праць висвітлено зв’язок між ендометріозом яєчників і раком яєчників та визначено всі можливі патогенетичні шляхи, через які ендометріоз яєчників може призводити до утворення раку яєчників.
За даними наукової літератури, ендометріоз яєчників дійсно може призводити до утворення ендометріоїдної та світлоклітинної карцином, а також інших підтипів злоякісних пухлин яєчників. Ризик розвитку злоякісних змін у пацієнток з ендометріомами яєчників зростає з віком, при цьому у пацієнток віком понад 50 років спостерігається найвищий ризик. Попри це деякі дослідники вважають, що немає жодних часових меж у виникненні злоякісної трансформації ендометріоїдних кіст яєчників.
Сьогодні вважається, що саме атиповий ендометріоз яєчників, який характеризується цитологічною атипією та архітектурною проліферацією, є попередником раку яєчників, і саме при ньому спостерігається найбільший ризик розвитку злоякісного процесу. В ендометріомах яєчників міститься величезна кількість гему та вільного заліза, що зумовлює появу надлишку вільного заліза, і внаслідок цього виникають окисно-відновні порушення, які спричинюють канцерогенні мутації та руйнування клітинних структур.
У виникненні злоякісних змін в ендометріомах яєчників задіяні мутації у таких генах, як ARID1A, PIK3CA, AKT1, ERBB2 і PIK3R1, CTNNB1, KRAS, BRAF, PPP2R1A і зрідка – TP53. Однакові мутації виявляють в ендометріоїдних вогнищах яєчників і в ендометріоїдних та світлоклітинних карциномах, що підтверджує виникнення раку внаслідок ендометріозу. Порушення в імунній системі при ендометріоїдному ураженні яєчників відіграють значну роль у можливій злоякісній трансформації. Посилюється продукування фактора некрозу пухлин, інтерлейкіну-1β, інтерлейкіну-6, знижується функція натуральних кілерів, посилюється імуносупресія.
Відбувається надмірна експресія естрадіолу за наявності ендометріоїдних кіст яєчників, оскільки у них збільшена кількість ферменту ароматази та відсутній фермент 17β-гідроксистероїддегідрогеназа ІІ типу, який потрібен для перетворення естрадіолу в естрон. Такі зміни призводять до посилення проліферативних процесів, що також можуть зумовлювати активацію онкогенних мутацій.
Отже, ендометріоз яєчників значно збільшує ризик розвитку раку яєчників, особливо появу ендометріоїдних та світлоклітинних карцином. Механізм злоякісної трансформації відбувається саме за появи атипового ендометріозу яєчників. Основні патогенетичні шляхи, через які в ендометріомах яєчників може розвинутися злоякісний процес, включають в себе: окисно-відновний дисбаланс, який запускає цілий спектр онкогенних мутацій, а також імунні порушення та вплив високих рівнів естрогенів. Але якщо дотримуватися правильного ведення пацієнток з ендометріомами яєчників, то ймовірність виникнення раку яєчників є низькою.

Прегравідарна підготовка жінок із ранніми втратами вагітності та аденоміозом з урахуванням поліморфізму генів фолатного циклу

О.В. Трохимович, О.Ю. Борисюк, Г.В. Чубей, М.В. Зінченко — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Поліморфізм генів фолатного циклу (метилентетрагідрофолатредуктази – MTHFR, метіонінсинтазиредуктази – MTRR та метіонінсинтази – MTR) і пов’язані із цим гіпергомоцистеїнемія та фолатодефіцит відіграє важливу роль серед численних генетичних причин втрати вагітності у ранні терміни.
Результати досліджень вивчення впливу поліморфних варіантів генів фолатного циклу у жінок з втратами вагітності досить суперечливі. На сьогодні доведено, що призначення препаратів фолієвої кислоти або у комплексі з іншими вітамінами та мікроелементами на етапі підготовки до вагітності та під час її виношування знижує ризик невиношування та втрати вагітності, є важливою профілактикою вад розвитку нервової системи плода та розладів аутистичного спектра у новонароджених і дітей.
Аденоміоз залишається надзвичайно складною та актуальною проблемою акушерства та гінекології, оскільки сьогодні з’явилися переконливі докази негативного впливу аденоміозу як на фертильність, так і на перебіг й результати вагітності.
Мета дослідження: вивчення поширеності поліморфізму генів фолатного циклу та оцінювання ефективності застосування у прегравідарній підготовці вітамінно-мінерального комплексу з урахуванням генетичних особливостей метаболізму фолатів у жінок із ранньою втратою вагітності (РВВ) та аденоміозом.
Матеріали та методи. Проаналізовано результати обстеження на етапі прегравідарної підготовки 40 жінок із ранніми втратами вагітності – РВВ (5–13 тиж гестації) та аденоміозом, які увійшли до основної групи, та 34 жінок з аденоміозом без випадків РВВ в анамнезі (контрольна група).
Результати. У 73,5% жінок контрольної групи превалював генотип С/С гена MTHFR 677 С>Т, у жінок з РВВ та аденоміозом (основна група) виявлено достовірне підвищення частоти (50%) гетерозиготного поліморфізму за алелем С/Т гена MTHFR 677 – зниження частоти виявлення нейтрального алеля А/А і підвищення частоти (80%) поліморфізму алелів гена MTHFR 1298 (A/C та С/С). У жінок з РВВ та аденоміозом виявили суттєве збільшення вмісту гомоцистеїну (12,8±2,3 мкмоль/л) та дефіцит фолієвої кислоти (5,0±0,9 нг/мл) у сироватці крові порівняно з референтними значеннями.
Висновки. Застосування вітамінно-мінерального комплексу, що містить бетаїн (200 мг), цистин (200 мг), цинк (10 мг), ніацин (16 мг), фолієву кислоту (у формі 5-MTHF-глюкозаміну – 400 мкг), вітамін B12 (у формі метилкобаламіну – 2,5 мкг), вітамін B6 (1,4 мг) і рибофлавін (1,4 мг), по 1 таблетці 1–2 рази на день протягом 3 міс з метою прегравідарної підготовки жінок сприяло достовірному зниженню концентрації гомоцистеїну, нормалізації концентрації фолієвої кислоти. Це створювало сприятливі умови для виношування вагітності та зниження ризику можливих акушерських ускладнень.

Прогнозування ефективності загоювання епізіотомних ран за використання гідрогелевих пов’язок із лідокаїном

М.Б. Ляшко, Д.О. Говсєєв — Tue, 02 Apr 2024 00:00:00 +0300

Мета дослідження: вивчення факторів, що впливають на процес загоєння епізіотомної рани, та ефективності використання гідрогелевих пов’язок із лідокаїном для її загоєння.
Матеріали та методи. Проспективне рандомізоване дослідження охоплює аналіз анамнестичних даних з медичної документації 123 першороділей з епізіотомними ранами, які народили у Київському міському пологовому будинку №5 протягом 2021–2022 рр. Жінок розподілено на дві групи: групу порівняння – 63 пацієнтки, які отримували стандартне лікування, та групу дослідження – 60 пацієнток, яким додатково призначали гідрогелеві пов’язки із лідокаїном на рану.
Оцінювання загоєння епізіотомних ран проводили за шкалою REEDA. У пацієнтів обох груп вивчали фактори, які можуть мати вплив на загоєння епізіотомної рани: антропометричні показники (вік, зріст, індекс маси тіла), втручання під час пологів та показники акушерсько-гінекологічного анамнезу (термін гестації, об’єм крововтрати під час пологів, маса тіла новонародженого та ін). Статистичний аналіз було здійснено за допомогою критеріїв Фішера, Манна–Уїтні, Стьюдента та хі-квадрат статистичного пакета EZR v. 1.54.
Результати. Вік (р=0,689) та індекс маси тіла (р=0,974) пацієнток в обох групах не продемонстрували статистично значущих відмінностей. Тривалість періоду потуг у середньому становила 72 хв (57,6–86,4) у групі порівняння проти 43,2 хв (28,8–57,6) у групі дослідження зі статистично значущою відмінністю (р<0,001). Статистично значущих відмінностей між обома групами не виявлено стосовно терміну пологів, об’єму крововтрати, маси тіла новонародженого, ризику втрат вагітності, частоти індукції пологів, слабкості пологової діяльності, ручної ревізії порожнини матки, вакуум-екстракції плода. Частота застосування різних видів анестезії під час пологів також не відрізнялася (р=0.396).
Оцінювання загоєння за шкалою REEDA виявило зниження ризику високої суми балів у групі дослідження (відношення шансів (ВШ) = 0,16, 95% довірчий інтервал (ДІ): 0,07–0,38), що підтверджує ефективність гідрогелевих пов’язок із лідокаїном. Аналіз тривалості потуг та терміну гестації також виявив зв’язок із ризиком високої суми балів за шкалою REEDA (ВШ = 1,22, 95% ДІ: 1,02 – 1,45 на 0.01 доби; ВШ = 1,65, 95% ДІ: 1,16–2.35 на тиждень вагітності).
Багатофакторна модель, що включала групу дослідження, індекс маси тіла, тривалість потуг, термін гестації, підтвердила зниження ризику за шкалою REEDA у цій групі (ВШ = 0,19, 95% ДІ: 0,08–0,47). Чотирифакторна модель мала високу точність (AUC = 0,81, 95% ДІ: 0,73–0,88), що свідчить про сильний зв’язок між вибраними факторами і ризиком ускладнень після епізіотомії.
Висновки. Використання гідрогелевих пов’язок із лідокаїном та урахування деяких аспектів пологів, а саме – тривалості пологів та терміну гестації, може сприяти покращенню перебігу загоєння епізіотомних ран. Такий комплексний підхід підтримує ефективність та значущість використання гідрогелевих пов’язок із лідокаїном у практиці сучасного акушерства для поліпшення результатів лікування пацієнток з епізіотомною раною.
У подальшому необхідні дослідження ефективності використання гідрогелевих пов’язок для лікування епізіотомної рани.

Заповнюючи прогалини: покращення доступності первинної медичної допомоги сільському населенню України з використанням мобільних медичних бригад

В.В. Сузима, Т.П. Юрочко — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Охорона здоров’я у сільській місцевості є невід’ємною частиною української системи охорони здоров’я. Однак доступність медичної допомоги для сільського населення неоднакова з причини нерівномірності розвитку медичної інфраструктури та забезпечення кадрами. Проблема доступності медичної допомоги у сільській місцевості посилилась внаслідок повномасштабної війни.
Мета дослідження: вивчення і аналіз сучасного стану доступності первинної медичної допомоги у сільській місцевості в Україні з подальшим розглядом перспективних напрямів впровадження мобільних медичних бригад як інструмента реалізації програми «Медичні гарантії» у важкодоступних регіонах України.
Матеріали та методи. У ході дослідження використані дані офіційної статистичної звітності, нормативно-правові документи та наукові джерела. Методика включає бібліосемантичний, медико-статистичний методи та метод структурного логічного аналізу.
Результати. Установлено, що низький рівень доступності первинної медичної допомоги для сільського населення України значно поглибився руйнівним впливом війни на медичну та транспортну інфраструктуру, особливо у прифронтовій та нещодавно деокупованій сільській місцевості, міграційними процесами.
Ситуація ускладнюється тим, що більшість хворих у сільській місцевості – люди літнього віку, які фізично не можуть користуватися громадським транспортом, навіть якщо останній доступний. Аналіз міжнародної практики продемонстрував, що мобільні медичні пункти можуть бути введені у державну систему охорони здоров’я як тимчасовий захід для задоволення нагальних потреб українського населення, особливо у сільській місцевості.
Інтеграція мобільних медичних пунктів у державну програму «Медичні гарантії» може ефективно задовольнити нагальні потреби охорони здоров’я щодо підвищення доступності медичної допомоги сільському населенню України. Державне регулювання діяльності цих підрозділів знівелює такі проблеми, як дублювання та нерівномірність надання послуг, а також створить прозору систему оплати праці для персоналу, що входить до складу цих підрозділів.
Висновки. Результати дослідження дають підставу рекомендувати впровадити практику мобільних медичних пунктів як інструмент реалізації програми «Медичні гарантії» для регіонів/місцевості України з низьким рівнем доступності медичної інфраструктури, а саме – віддалені сільські регіони та місцевості, які зазнали руйнівного впливу війни. Мобільні медичні пункти зможуть забезпечити стабільність доступності послуг первинної медичної допомоги та сприятимуть покращенню здоров’я населення.

Що спільного між прееклампсією, HSP70 та середньовічним капелюхом? Частина ІІ. Сироватковий HSP70 при накладеній прееклампсії: оригінальне дослідження

О.К. Попель, Д.О. Говсєєв — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження: вивчення концентрації heat shock protein 70 (HSP70) у сироватці крові вагітних із хронічною гіпертензією та накладеною прееклампсією. Оцінювання перспективи використання HSP70 в якості предиктора накладеної прееклампсії.
Матеріали та методи. Проведено оригінальне проспективне когортне одноцентрове обсерваційне дослідження, що включало 105 вагітних із хронічною гіпертензією та 34 здорові вагітні у якості контрольної групи. Вміст HSP70 у сироватці крові визначали за допомогою імуноферментного аналізу.
Перша точка дослідження сироваткового HSP70 була обрана у 28 тиж, друга точка – у 36 тиж у разі відсутності прееклампсії або у 29–35 тиж у разі приєднання прееклампсії. Якщо ознаки прееклампсії з’являлись пізніше 36 тиж гестації, додаткове визначення вмісту HSP70 не проводили.
Для статистичного аналізу застосовували програмне забезпечення EZR 1.55.
Результати. З групи дослідження (105 вагітних із хронічною гіпертензією) після пологів 30 породіль мали ознаки накладеної прееклампсії (підгрупа накладеної прееклампсії), 75 породіль не мали ознак накладеної прееклампсії (підгрупа хронічної гіпертензії). З контрольної групи (34 здорові вагітні) після пологів 3 породіллі мали ознаки прееклампсії (підгрупа прееклампсії), 31 породілля не мала ознак прееклампсії (підгрупа здорових).
У першій точці дослідження (28 тиж) сироваткові рівні HSP70 продемонстрували статистично значущу різницю між трьома підгрупами: при порівнянні вагітних із хронічною гіпертензією та накладеною прееклампсією – на рівні p<0,01, здорових вагітних із вагітними з хронічною гіпертензією – на рівні р<0,0001, здорових вагітних із вагітними з накладеною прееклампсією – на рівні р<0,0001.
Сироваткові концентрації HSP70 у другій точці дослідження (36 тиж, або у 29–35 тиж у разі приєднання прееклампсії) також мали статистично значущу різницю для кожної пари підгруп на рівні р<0,001. Підгрупу прееклампсії, ураховуючи малу чисельність (3 породіллі), не включали у розрахунки.
У підгрупі здорових вагітних не виявлено статистично значущих змін сироваткових рівнів HSP70 у першій та другій точках дослідження. У підгрупі вагітних з існуючою раніше гіпертензією, яка не ускладнилась накладеною прееклампсією, було виявлено статистично значуще зростання сироваткового рівня HSP70 у терміні 36 тиж порівняно з 28 тиж (р<0,0001). Ще більше підвищення рівня HSP70 порівняно з 28 тиж фіксували у разі приєднання прееклампсії до хронічної гіпертензії (р<0,0001).
Висновки. Отримані результати свідчать про підвищену концентрацію HSP70 у вагітних із накладеною прееклампсією порівняно з вагітними у відповідному терміні з хронічною гіпертензією. Отже, можна припустити участь HSP70 у патогенезі накладеної прееклампсії.
Установлено зростання у сироватці крові рівня HSP70 у вагітних із хронічною гіпертензією порівняно із сироватковими рівнями у здорових вагітних у відповідний гестаційний термін. Отже, можна стверджувати, що HSP70 має значення у перебігу хронічної гіпертензії під час вагітності.
Не було виявлено статистично значущої залежності рівня HSP70 у здорових жінок від гестаційного терміну. Зростання рівня HSP70 у вагітних із хронічною гіпертензією при збільшенні терміну гестації зумовлено, скоріш за все, прогресуванням гіпертензивних розладів та/або станів, з цим пов’язаних. Найбільш виражене підвищення вмісту HSP70 спостерігалося у вагітних із хронічною гіпертензією при приєднанні прееклампсії.
Використання HSP70 як єдиного предиктора накладеної прееклампсії не є ефективним, ураховуючи його неспецифічність, однак застосування даного показника у комплексі з іншими маркерами перспективне та потребує подальшого вивчення.

Вплив вживання ацетилсаліцилової кислоти на адаптацію плода при плацентарній дисфункції

С.С. Леуш, А.Г. Тер-Тумасова — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Плацентарна дисфункція (ПД) є однією з актуальних тем дослідження сучасного наукового світу. Затримка росту плода (ЗРП) є провідним клінічним проявом хронічної ПД. Оцінювання росту плода є одним з ключових завдань пренатального догляду. ЗРП асоціюється з підвищеним ризиком перинатальної захворюваності та смертності, з довгостроковими несприятливими наслідками для дитини.
Пренатальне розпізнавання ЗРП є важливим завданням, що спрямоване на запобігання мертвонародженню, за якого до 30% випадків пов’язані саме з цією патологією або малим для гестаційного віку плодом наприкінці ІІІ триместра.
Мета дослідження: вивчення впливу ацетилсаліцилової кислоти на розвиток компенсаторних можливостей плода при ПД.
Матеріали та методи. Проаналізовано 118 випадків перебігу вагітностей з ЗРП та/або ПД. Жінки були розподілені на дві групи: І група (67 осіб) – пацієнтки з ЗРП та/або ПД, які під час вагітності вживали ацетилсаліцилову кислоту; ІІ група (51 жінка) – вагітні з ЗРП та/або ПД, які під час вагітності не вживали ацетилсаліцилової кислоти. У всіх випадках методом розродження був кесарів розтин з приводу дистресу плода.
Дистрес плода був діагностований за допомогою ультразвукових методів дослідження на підставі таких критеріїв: патологічний кровотік за даними допплерометрії (апарат ультразвукового дослідження (УЗД) Volusun S10), показниками біофізичного профілю плода (апарат УЗД Volusun S10, фетальний монітор Sonicaid Team) та кардіотокографічне оцінювання короткочасної варіабельності серцевого ритму плода (short-term variation – STV); STV > 4,5 за даними фетального монітора Sonicaid Team. Критерії виключення: багатоплідна вагітність, антенатально підтверджені вади розвитку плода.
Результати. Вживання ацетилсаліцилової кислоти через плацентарну регуляцію дозволяє досягнути більшого гестаційного терміну до розвитку дистресу плода. Середній гестаційний вік (до виникнення цієї патології) у 50,75% пацієнток І групи (34 особи) був більший – 33–36 тиж. Натомість у ІІ групі у 54,9% жінок (28 породіль) дистрес плода виникав раніше – у терміні гестації 28–32 тиж (р<0,05).
Патологічний кровотік в артерії пуповини або біофізичний профіль плода <4 балів фіксували у 83,6% випадків у І групі (56 вагітних) і у 23,5% випадків у ІІ групі (12 жінок). У жінок, які вживали ацетилсаліцилову кислоту (І група), гострий дистрес плода, діагностований за допомогою STV, виявили в 11 (16,4%) випадках. У жінок, які не вживали ацетилсаліцилової кислоти (ІІ група), дистрес проявлявся різко – за рахунок ацидозу – у 39 (76,5%) випадках (р<0,05).
Висновки. 1. У жінок, які не вживали ацетилсаліцилової кислоти, дистрес плода проявлявся різко – за рахунок ацидозу (STV<4,5 був зафіксований у 39 (76,5%) пацієнток ІІ групи, тоді як у жінок, які вживали ацетилсаліцилову кислоту, – в 11 вагітних І групи (16,4%; p<0,05). 2. Профілактичне застосування ацетилсаліцилової кислоти дозволяє сповільнити наростання плацентарної дисфункції, що своєю чергою дає можливість розвитку компенсаторних механізмів та адаптації. 3. На тлі вживання ацетилсаліцилової кислоти гестаційний термін розродження ближче до доношеного. У жінок, які вживали ацетилсаліцилову кислоту, у більшості випадків дистрес плода виникав у терміні 33–36 тиж – 50,75%, тоді як у групі, у якій не використовували ацетилсаліцилової кислоти, у більшості випадків дистрес плода виникав у терміні гестації 28–32 тиж – у 54,9% (р<0,05).

Особливості мікробіотопу піхви у хворих на аденоміоз

М.Е. Азізова, Х.Ф. Багірова — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Мета дослідження: оцінювання складу мікробіоти піхви у жінок репродуктивного віку з аденоміозом.
Матеріали та методи. Проведено комплексне клініко-лабораторне та інструментальне проспективне обстеження 224 пацієнток віком від 30 до 50 років (середній вік – 42,0±1,8 року) з аденоміозом, які увійшли до основної групи дослідження. Пацієнтки основної групи були розподілені на 2 підгрупи залежно від форми аденоміозу – до І групи (дифузна форма) увійшли 106 жінок, до ІІ групи (вузлова форма) – 118 осіб. До контрольної групи включено 84 здорові жінки репродуктивного віку з регулярним овуляторним менструальним циклом, без гінекологічних захворювань в анамнезі.
Пацієнткам проводили мікроскопічне дослідження виділень з піхви, бактеріоскопічне дослідження вагінальних мазків, зафарбованих за Грамом. Ідентифікацію культур Lactobacillus виконували за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та аналізу 16S-рибосомальної рибонуклеїнової кислоти.
Результати. Під час мікроскопічного дослідження вагінального секрету у полі зору виявлено більше 15 лейкоцитів у 84 (37,5±3,2%) пацієнток обох груп: у 40 (47,9±3,3%) пацієнток І групи та у 44 (52,1±3,3%) – ІІ групи. Під час бактеріоскопічного дослідження вагінальних мазків, зафарбованих за Грамом, в основній групі гонококів і трихомонад не виявлено. Гриби роду Candida мікроскопічно виявлені у 158 пацієнток (70,5±3,1%) основної групи: у 71 (66,9±4,6%) – І групи та у 87 (33,1±4,3%) – ІІ групи.
Результати генотипування продемонстрували, що виділені лактобактерії у жінок з аденоміозом належали до семи видів: Lactobacillus fermentum, Lactobacillus iners, Lactobacillus gasseri, Lactobacillus amnionii, Lactobacillus jensenii, Lactobacillus crispatus і Lactobacillus delbrueskii. Більшість штамів лактобацил мають високу інгібіторну активність щодо всіх тест-штамів, крім Candida albicans (39 випадків, 46,4%). Високу адгезію до еритроцитів людини продемонстрували 54,7% (46 випадків) досліджених культур.
Усі штами лактобацил були резистентними до метронідазолу, 83,3% (70 випадків) – до канаміцину, 57,1% (48 випадків) – до ванкоміцину, у всіх штамів фіксували чутливість до рокситроміцину, амоксиклаву, ампіциліну. У 51,9% (43 випадки) посівів виявили помірну чутливість до гентаміцину та цефазоліну, у 80,9% (68 випадків) культур – пероксидутворювальну активність.
Використання кількісних діагностичних порогів привело до значних поліпшень діагностичних характеристик. ПЛР показала 88% чутливість і 95% специфічність для Gardnerella vaginalis і 96% чутливість і 97% специфічність для Atopobium vaginae.
Висновки. Установлено, що бактеріальний вагіноз і мікроорганізми, асоційовані з бактеріальним вагінозом, незалежно асоціюються з аденоміозом. Результати дослідження підтвердили, що вагінальні мікроорганізми, які зазвичай діагностують у жінок з аденоміозом, потрапляють в ендометрій з піхви вертикальним шляхом, що призводить до інфікування верхніх відділів статевих шляхів.

Клінічний досвід застосування методики емболізації маткових артерій під час лікування субмукозних міом матки у медичному центрі ПМП «Відар» міста Вінниці протягом 2008–2022 рр.

В.В. Трегуб, В.А. Кондратюк, І.В. Альтман, О.К. Тарасюк, Ю.К. Сікало — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Міома матки – доброякісне новоутворення. Методика емболізації маткових артерій (ЕМА) використовується для лікування міоми матки і є високоефективною. Принцип емболізації заснований на тому, що всі судини, які кровопостачають матку, закінчуються в ендометрії.
При ЕМА вводять маленькі частини – емболи, які з током крові розносяться по цих судинах. Потрапивши у судини міоми, емболи не можуть пройти крізь капсулу міоми, тому блокують судини, що кровопостачають її. Це приводить до припинення кровопостачення міоматозних вузлів, і у подальшому відбувається зменшення розмірів цих вузлів, у середньому на 50–60% протягом року, з поступовим зменшенням протягом наступних років життя.
Дану малоінвазивну процедуру проводять під місцевим знеболюванням – після пункції феморальної артерії, з рентгенологічним контролем проведення ангіографії та інтраопераційним оцінюванням кровотоку у вузлах міоми з використанням ультразвукового дослідження (УЗД).
За 15 років роботи виконано 1400 операцій ЕМА міом матки, з них більше 70 випадків – ЕМА субмукозних міом. У подальшому, за виникнення клінічної картини експульсії даних субмукозних вузлів, проводили трансвагінальну міомектомію. Така комбінована методика продемонструвала високу ефективність.
У статті описані клінічні випадки хворих, які отримали лікування субмукозної міоми великих розмірів методом ЕМА з наступною трансвагінальною міомектомією вузла, що народжувався. Загалом описано 5 клінічних випадків, представлено результати УЗД, макропрепарати, кольпоскопічні зображення. Описано клінічний випадок міоми матки, розміри якої відповідали 21 тиж вагітності та об’єму 1500 см3: після наведеної вище комплексної методики лікування об’єм матки зменшився, за даними УЗД, до 122 см3. Також представлено клінічний випадок хворої з міомою матки, масивною кровотечею, у якої рівень гемоглобіну становив 67 г/л. Пацієнтці виконано ЕМА з наступною трансвагінальною міомектомією з приводу експульсії субмукозного вузла.
Отже, описана комплексна методика лікування субмукозних міом матки продемонструвала високу ефективність клінічних результатів.

Методика ICG-маркування у сучасній тазовій хірургії: прикладні аспекти (Огляд літератури)

І.З. Гладчук, Д.А. Кір’якова, О.Є. Сідак, В.Л. Кожаков — Fri, 01 Mar 2024 00:00:00 +0200

Стаття присвячена огляду наукових публікацій щодо використання методики маркування Indocyanine green (ICG) у сучасній тазовій хірургії. Цей барвник був розроблений дослідницькими лабораторіями Kodak у 1955 р. і схвалений для клінічного використання у 1959 р., але лише нещодавно його почали активно використовувати. Флюоресценція у ближньому інфрачервоному діапазоні, посилена ICG, впроваджена для покращення візуалізації та надання більш детальної анатомічної локалізації під час оперативного втручання.
Барвник зв’язується з білками плазми крові, швидко виводиться з організму, не токсичний та не має жодних зафіксованих ускладнень після його уведення. Виконано багато досліджень щодо використання цієї методики: візуалізація сторожових лімфатичних вузлів (СЛВ) при різних онкогінекологічних захворюваннях; візуалізація сечоводів, лімфатичного дренажу, перфузії тканин, судин різного калібру, колоректального кровообігу та ін. Висока частота виявлення СЛВ (одно- та двостороннього) за допомогою ICG порівняно з іншими барвниками, такими, як радіоколоїд та патентований синій, свідчить про його ефективність.
Стан СЛВ має важливу прогностичну та лікувальну цінність, на підставі отриманих результатів можна призначити більш коректне подальше ад’ювантне лікування. Процедура маркування сторожового лімфатичного вузла була проведена як альтернатива системній лімфаденектомії для оцінювання статусу лімфоваскулярної інвазії. Використання ICG-маркування дозволяє зменшити ризик інтраопераційних та післяопераційних ускладнень. Багато експериментальних досліджень було проведено стосовно оцінювання васкуляризації матки, збереження окремих судин, їхньої ідентифікації та вимірювання кровотоку.
У статті наведено дані науковців щодо застосування методики ICG-маркування при раку ендометрія, шийки матки, вульви, піхви, яєчників, а також при ендометріозі та для візуалізації сечоводів. Ця методика викликає активні дискусії у науковому співтоваристві, потребує подальших досліджень та має більш широко використовуватися у різних напрямках хірургічних втручань.