Репродуктивне здоров'я жінки

Репродуктивний анамнез вагітних з аномальною плацентацією

В.І. Білий — 2025-02-26

Аномальною плацентацією вважають патологічну інвазію плаценти з проростанням її ворсинами глибше децидуальної оболонки. Частота патології не перевищує 0,1% від загальної кількості пологів, втім, вона супроводжується тяжкими наслідками для материнського організму. Класичним чинником ризику є передлежання плаценти, що своєю чергою є наслідком попередніх кесаревих розтинів. Маловивченою є роль інших втручань у порожнину матки, які порушують нормальну структуру ендометрія.
Мета дослідження: вивчення факторів гінекологічного та репродуктивного анамнезу у жінок з врощенням плаценти.
Матеріали та методи. Проведено аналіз медичної документації 81 породіллі з гістологічно підтвердженим врощенням плаценти, які народили в акушерських закладах Києва, за 2014–2023 рр. (основна група) та 50 породіль, яких було розроджено шляхом кесаревого розтину з причини передлежання плаценти в умовах Перинатального центру м. Києва (група порівняння). Визначено частоту операцій та особливості виконання попередніх кесаревих розтинів, оперативних втручань у порожнину матки.
Результати. Кількість розрізів на стінці матки збільшує ризик аномальної плацентації: серед жінок основної групи 43,2% мали 2 втручання, 29,7% – 3 та більше, у групі порівняння – лише 20,0% та 8,0% відповідно. Ступінь проникнення ворсинчастої тканини в міометрій залежить від площі ураження зони контакту (децидуальна оболонка – міометрій), а для нормальної епітелізації має значення товщина рубця, що зменшується з кожним наступним розрізом на матці. Попередній кесарів розтин у них було виконано до початку пологової діяльності (55,6%), серед жінок з передлежанням плаценти без врощення плаценти – 26,0%.
Також притаманною рисою основної групи є абдомінальне розродження на тлі тривалого періоду від розриву плодових оболонок – 34,6%, у групі порівняння – лише 16,0%. Наслідком саме останньої закономірності є і вища частота септичних ускладнень попереднього кесаревого розтину – відносний ризик аномальної плацентації для післяопераційної гіпертермії становив 1,41, для нагноєння післяопераційної рани – 1,45 (довірчий інтервал 95%). Серед жінок з передлежанням плаценти без ознак врощення лише 18% мали в минулому інструментальну ревізію порожнини матки для переривання вагітності, а серед жінок з аномальною плацентацією на тлі передлежання плаценти – 45 (55,5%).
Кожна друга пацієнтка основної групи мала показання до гістероскопічної поліпектомії в минулому, а 18,5% пацієнток мали 2 та більше ендоскопічних втручань у порожнину матки, в групі передлежання плаценти без врощення – лише 12,0% та 4,0% відповідно. Менш поширеною серед жінок основної групи була гістероскопічна міомектомія в минулому – 19,8%, але це більше, ніж у пацієнток групи порівняння (4%).
Висновки. Крім абдомінального розродження, пацієнтки з аномальною плацентацією в 43,2% випадків мали 2 кесаревих розтини в анамнезі, в 29,6% – 3 та більше (у групі передлежання плаценти – 20,0% та 8,0% відповідно). Породіллі з врощенням плаценти в 13,5% випадках свідчили про тривалу гіпертермію після попередніх пологів, у 19,8% – нагноєння післяопераційної рани (в групі передлежання плаценти – 4,0% та 6,0% відповідно).
У 43,2% породілей з аномальною плацентацією здійснювали кюретаж порожнини матки з метою евакуації завмерлої вагітності, у 55,5% – з метою штучного переривання вагітності (в групі жінок з передлежання плаценти – 16,0% та 18,0% відповідно). Гістероскопічну поліпектомію проводили у 48,1% жінок з аномальною плацентацією, міомектомію – у 19,8%, у групі передлежання плаценти – у 6,0% та 4,0% відповідно.

Профілактика інфекційних хвороб сечових шляхів у вагітних

М.Є. Кирильчук — 2025-02-26

Інфекції сечових шляхів – одне з найпоширеніших інфекційних захворювань у світі. Період вагітності зумовлює як маніфестацію, так і рецидиви захворювань сечових шляхів. Серед вагітних інфекційні захворювання сечових шляхів діагностують приблизно у 2–15%, вони підвищують частоту акушерських ускладнень, таких як передчасні пологи та низька маса тіла при народженні.
У статті представлено огляд останніх наукових публікацій, які присвячені питанню профілактики інфекцій сечових шляхів у вагітних. З цією метою у більшості країн світу, в тому числі європейських, рекомендується проводити бактеріологічне дослідження сечі, що також регламентовано наказом Міністерства охорони здоров’я України. За виявлення безсимптомної бактеріурії вагітній призначають антибіотикопрофілактику інфекції сечових шляхів.
У публікації розглянуто питання вибору антибактеріального препарату, особливу увагу приділено антибіотикорезистентності. Інфекції сечових шляхів – найпоширеніша причина призначення антибіотиків вагітним, а розвиток резистентності до антибіотиків є небезпечним як для вагітної, так і для плода.
Крім розвитку резистентності, проблеми, пов’язані з використанням антимікробних препаратів, включають недотримання пацієнтками режиму лікування, виникнення потенційних побічних ефектів (як у матері, так і у плода) та вплив на загальну ефективність лікування. Усе це потенціює альтернативні методи профілактики як рецидивної бактеріурії, так і інфекцій сечових шляхів.
Альтернативою повторному призначенню антибіотиків або з метою запобігання рецидиву при стійкій бактеріурії та рецидивних інфекціях сечовивідного тракту, особливо, якщо із сечі виділяють Escherichia coli (80–85% серед всіх уропатогенів), може бути призначення препаратів, що містять D-манозу, журавлину, їхню комбінацію з іншими уро- або імунопротекторними засобами.

Патоморфологічні зміни плаценти у вагітних зі статусом внутрішньо переміщених осіб

К.І. Дерба — 2025-02-26

Мета дослідження: оцінювання ролі патологічних змін у плаценті в розвитку ускладнень вагітності у пацієнток зі статусом внутрішньо переміщених осіб.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз патогістологічних результатів дослідження плацент у 37 осіб зі статусом внутрішньо переміщених осіб, що народжували в комунальному некомерційному підприємстві «Київський міський пологовий будинок № 2» у 2022–2023 рр.
У дослідження були включені вагітні віком від 18 до 38 років з одноплідною вагітністю, що настала без допомоги репродуктивних технологій, першовагітні та повторновагітні, які народжували вперше, без тяжкої соматичної патології та мали статус внутрішньо переміщених осіб. Пологи всіх жінок відбулись у термін від 37 до 42 тиж. вагітності.
Проаналізовано дані про особливості перебігу вагітності та її результати, отримані з медичної документації пацієнток. Виконано мікро- та макроскопічне дослідження плаценти, патогістологічне дослідження плацентарної тканини.
Результати. Середній вік обстежених жінок становив 29,7 ± 0,86 року. У результаті проведеного дослідження визначено, що найвищу частоту з виявлених патологій становив хоріоамніоніт – 18 (51,4%) випадків. Найбільш поширеним ускладненням вагітності у жінок зі статусом внутрішньо переміщених осіб, за даними дослідження, стало формування плацентарної дисфункції – у 14 випадках, що становило 40,5%. Це підтверджує значення запальних змін у плаценті в патогенезі формування плацентарної дисфункції.
Висновки. Патоморфологічні зміни плацент пацієнток зі статусом внутрішньо переміщених осіб відображали основні ланки патогенезу інфекційного та запального процесів. Проведене дослідження підтверджує основну роль інфекційного чинника в структурних та морфологічних змінах плаценти у вагітних зі статусом внутрішньо переміщених осіб.

Частота та спектр аномалій каріотипу ембріонів/плодів від завмерлих вагітностей із залученням статевих хромосом

М.Р. Лозинська — 2025-02-26

Мета дослідження: оцінювання спектра цитогенетичних порушень із залученням статевих хромосом в ембріонів/плодів залежно від віку вагітних та терміну завмерлих вагітностей.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз результатів каріотипування біологічного матеріалу завмерлих вагітностей від жінок, які мали ембріони/плоди з аномаліями статевих хромосом. Виконували хоріонбіопсію для подальшої діагностики хромосомних аномалій ембріонів/плодів у ворсинах хоріона.
Усього було досліджено 74 зразки протягом 2017–2024 рр. спостереження. Середній вік пацієнток становив 29,6±0,62 року. Статистичне опрацювання отриманих експериментальних даних здійснювали із застосуванням методів варіаційної статистики.
Результати. Установлено, що найчастішими серед аномалій статевих хромосом у матеріалі завмерлих вагітностей була моносомія хромосоми Х, яка становила 90,5%. У 61,4% жінок ембріони з моносомією хромосоми Х, включаючи мозаїчні варіанти каріотипів із цією аномалією, виявляли під час першої вагітності. У 74,1% жінок, у яких були ембріони з моносомією хромосоми Х і які мали кілька вагітностей, виявлено повторні репродуктивні втрати.
У групі жінок, які мали ембріони/плоди з аномаліями статевих хромосом, завмирання вагітності частіше реєстрували у терміні гестації менше 12 тиж. порівняно з терміном більше 12 тиж. (93,2%:6,8%). Мозаїчні каріотипи із залученням моносомії Х виявили у 4,1% ембріонів. У 5,4% випадках встановлено порушення, пов’язані з хромосомою Y, включаючи мозаїчний каріотип 47,XXY[14]/48,XXYY[15].
Висновки. Генетичне тестування матеріалу завмерлих вагітностей з аномаліями статевих хромосом, які сумісні з життям і призводять до народження дітей із синдромами Тернера та Кляйнфельтера, потребують комплексного аналізу продуктів зачаття на підставі генетичної етіології та клінічної інформації. Консультація на підставі етіологічного аналізу має вирішальне значення для зменшення тривожності та страждань вагітних.

Ендометріоз: діагностика та лікування (NG73)

Editor Editor — 2025-02-26

Опубліковано: 6 вересня 2017 року. Останнє оновлення: 16 квітня 2024 року
Джерело: www.nice.org.uk/guidance/ng73. ISBN: 978-1-4731-5918-1
Переклад Л. В. Пахаренко

Альтернативи гормональній терапії в профілактиці та корекції дисгормональних порушень у жінок (Частина І )

В.К. Кондратюк — 2025-02-26

Дисгормональні порушення та їхні коморбідні наслідки у жінок різного віку є актуальною проблемою сьогодення. Гіпоестрогенія – це синдром, що зумовлений зниженням рівня естрогенів. Дефіцит естрогену може виникати у різні вікові періоди жінки і є фізіологічним явищем у жінок у менопаузі. Це пов’язано з припиненням секреторної діяльності яєчників, які найбільшою мірою відповідають за синтез естрогенів.
Патологічні причини дефіциту естрогену: пошкодження чи хірургічне видалення яєчників; синдром полікістозних яєчників; синдром передчасного виснаження яєчників; надмірні фізичні навантаження; патологічні зміни гіпофіза; порушення функції щитоподібної залози; розлади харчової поведінки (нервова анорексія, булімія); недоїдання, зокрема спричинене екстремальними дієтами; генетично зумовлена патологія – синдром Тернера; деякі автоімунні захворювання; хронічна хвороба нирок; стан після хіміотерапії.
Відновлення балансу гормонів дозволяє не тільки реалізувати та зберегти репродуктивний потенціал, покращити якість життя жінки, а й профілактувати розвиток соматичної патології та забезпечити активне довголіття.
Фітотерапія є вагомим гравцем в корекції недостатності естрогенів в організмі жінки: під час менопаузи чи при інших станах, що супроводжуються зниженням рівня естрогенів. Основними перевагами представленого в статті фітокомплексу, який містить екстракти енотери дворічної, насіння фенхелю звичайного, вітексу звичайного, вітанії снодійної, імбиру садового, циміцифуги гроновидної, а також вітаміни групи В, вітаміни Е, D, залізо, магній, нікотинову кислоту, є: здатність комплексно та персоніфіковано впливати на дисгормональні прояви, на кілька симптомів одночасно, зручність у застосуванні (одна таблетка на добу), сприятливий профіль безпеки, особливо за наявності медичних протипоказань до гормональної терапії.
Турбота про жіноче здоров’я повинна включати парадигму персоніфікованої профілактичної і терапевтичної моделі, яка формує тривалість і якість життя жінки. Терапевтичний підхід до ведення пацієнток з гормональними порушеннями має подвійну, але сталу мету: усунути початкові симптоми/скарги та зменшити віддалені несприятливі ризики/наслідки. Перехід до персоналізованої медицини потребує не тільки глибокого розуміння патофізіологічних змін в організми жінки за наявності гормональних порушень, а й практичної обізнаності клініцистів щодо наявності нових і ефективних профілактичних та лікувальних ресурсів і можливостей.

Клініко-психологічні аспекти репродуктивних втрат

В.Г. Сюсюка — 2025-02-26

Аналіз даних сучасної літератури свідчить, що в умовах сьогодення спостерігається збільшення кількості ускладнень у жінок під час вагітності, які створюють реальну загрозу не тільки для здоров’я та життя майбутньої матері, але й майбутньої дитини, що, у свою чергу, може бути додатковим стресогенним чинником. Жінки, які постійно протягом вагітності відчували страх, тривожність, стрес, народжують дітей, які стають чутливими до дії зовнішніх подразників, зокрема вони часто плачуть і погано сплять, у них збільшується ризик розвитку нервово-психічних розладів у процесі дорослішання.
Для жінок репродуктивного віку в усьому світі тривожність є серйозною проблемою, часто призводячи до інших проблем психічного здоров’я. Якщо рівень тривожності постійно невизначено підвищується, то це може призвести до негативних наслідків, у тому числі й до переривання вагітності. Крім того, підвищений рівень тривожності впливає і на соматичний стан вагітної, що може стати причиною розвитку психосоматичного захворювання. Викидень, і особливо повторний, також є маркером ризику виникнення акушерських ускладнень, включаючи передчасні пологи, затримку росту плода, відшарування плаценти та мертвонародження під час майбутніх вагітностей, а також провісником довгострокових проблем зі здоров’ям.
Викидень впливає на психологічне благополуччя деяких жінок, підвищуючи рівень стресу після одного досвіду. Жінки, які перенесли викидень, можуть піддаватися ризику материнського стресу під час наступної вагітності, що, у свою чергу, пов’язане з несприятливими її наслідками. Наявність в анамнезі жінки однієї репродуктивної втрати призводить до порушення репродуктивної функції, впливає на перебіг вагітності та пологів. Такі ризики зростають, а саме – на 16%, 25%, 45% і 54% після одного–чотирьох попередніх послідовних спонтанних абортів відповідно.
Слід враховувати і той факт, що кожна наступна вагітність після попередньої втрати сприймається жінкою як більш стресова через факт страху її повторення. Тому обстеження, консультування та ведення вагітних з репродуктивними втратами мають бути комплексними і передбачати не тільки високопрофесійну медичну допомогу, але й відповідний психологічний супровід.

Репродуктивне здоров’я жінок і фертильність під час війни та в післявоєнний період

М.Й. Малачинська — 2025-02-26

Ця стаття – комплексний огляд наукових публікацій з науковометричних баз Medline, Embase, CINAHL, Global Health і Scopus стосовно впливу війни на репродуктивне здоров’я жінок та фертильність під час конфлікту і в поствоєнний період. Проаналізовано дані з різних регіонів світу, включаючи Південний Судан, Боснію і Герцеговину, Сомалі і Таджикистан, де жінки стикаються з численними викликами через руйнування інфраструктури охорони здоров’я та обмежений доступ до медичних послуг.
Війна призводить до підвищеної смертності матерів і дітей, збільшення кількості незапланованих вагітностей та підвищення ризиків ускладнень під час вагітності. Жінки, що проживають у зонах конфлікту, часто не мають доступу до якісної медичної допомоги через брак медичних препаратів, фахівців та руйнування медичних закладів. Психологічний тиск, включаючи тривожність, депресію і посттравматичний стресовий розлад, ще більше погіршує їхнє здоров’я. Важливим фактором є також харчові дефіцити, спричинені відсутністю продовольчої безпеки, що негативно впливає на здоров’я вагітних і матерів, які годують груддю. Недоїдання часто призводить до анемії, низької маси тіла при народженні та інших ускладнень, що підвищує ризик смерті немовлят.
Токсичні речовини, які можуть потрапляти в організм через навколишнє середовище під час війни, також тривало негативно впливають на репродуктивне здоров’я жінок та розвиток дітей. Токсини, такі як важкі метали, які містяться в сучасній зброї, можуть спричинити порушення розвитку, що вимагає додаткового моніторингу стану здоров’я жінок і дітей у поствоєнний період.
Однак, незважаючи на ці значні виклики, жінки в зонах конфлікту демонструють вражаючу стійкість і здатність адаптуватися до складних умов. Аналіз різних досліджень підкреслює важливість надання комплексної медичної допомоги та психосоціальної підтримки для покращення їхнього здоров’я. Важливим є забезпечення доступу до послуг з репродуктивного здоров’я, включаючи планування сім’ї та антенатальну допомогу.
Продовольча безпека та екологічна безпека також є критично важливими для запобігання погіршенню здоров’я в цих умовах. Зроблено акцент на необхідності інтеграції програм підтримки жінок, які постраждали від війни, для поліпшення їхнього загального добробуту та здоров’я в довгостроковій перспективі.

Визначення експресії гена та рівня білка FOXP3 та їхнього зв’язку з регуляторними Т-клітинами в підтримці імунної толерантності у вагітних та у жінок зі звичним викиднем, які страждають на аутоімунні захворювання щитоподібної залози

N.M. Najeeb — 2025-02-26

Аутоімунні розлади щитоподібної залози (ЩЗ) – найпоширеніше аутоімунне захворювання. Установлено, що однією з причин їхнього виникнення є дисбаланс імунної системи регуляторних Т-клітин і зниження в них вмісту фактора транскрипції FOXP3.
Мета дослідження: визначення зв’язку між регуляторними Т-клітинами і рівнем білка FOXP3 в осіб з аутоімунними захворюваннями ЩЗ, а також рівня експресії генів FOXP3 і GAPDH у вагітних та у жінок зі звичним викиднем, які страждають на аутоімунні захворювання ЩЗ.
Матеріали та методи. Проведено обстеження 90 жінок. З них 70 хворих з аутоімунними захворюваннями ЩЗ та підвищеним рівнем антитіл до тиреопероксидази, які були розділені на 35 вагітних і 35 жінок зі звичними викиднями в анамнезі. До групи контролю увійшли 20 здорових жінок без аутоімунних захворювань ЩЗ. Усім жінкам визначали рівень білка FOXP3 та експресії генів FOXP3 та GAPDH.
Результати. Результати продемонстрували високу статистично значущу різницю в рівні регуляторних Т-клітин (р ≤ 0,001) при порівнянні показників вагітних пацієнток з аутоімунними захворюваннями ЩЗ та жінок зі звичним викиднем та аутоімунними захворюваннями ЩЗ. Середнє значення в обох групах становило відповідно 1,7791 ± 0,4344 нг/мл та 0,9420±0,1028 нг/мл.
Виявлено високостатистично значущі відмінності (p ≤ 0,001) у рівнях білка FOXP3 при порівнянні показників вагітних пацієнток з аутоімунними захворюваннями ЩЗ і пацієнток зі звичним викиднем та аутоімунними захворюваннями ЩЗ. Середнє значення рівня білка FOXP3 становило відповідно 1,3639 ± 0,2199 нг/мл та 0,7389 ± 0,2009 нг/мл. Експресія гена FOXP3 мала значні відмінності між групами (р ≤ 0,001) – була вищою у пацієнток із аутоімунними захворюваннями ЩЗ (вагітні та жінки зі звичним викиднем) порівняно з контрольною групою. Середнє значення становило відповідно 2,538 ± 0,347 та 1,056 ± 0,231.
Висновки. Отримані результати продемонстрували взаємозв’язок між рівнями регуляторних Т-клітин, рівнем білка FOXP3 і аутоімунними захворюваннями щитоподібної залози (ЩЗ) та їхнім випливом у випадках звичних викиднів. Установлено, що експресія гена FOXP3 була вищою у пацієнток з аутоімунними захворюваннями ЩЗ (вагітні і жінки зі звичними викиднями) порівняно зі здоровими жінками.

Ефективність сучасних методів розродження вагітних з placenta previa/percreta 3b і 3c

О.В. Голяновський — 2025-02-26

Найбільш тяжкі випадки аномальної інвазії плаценти (placenta accrete spectrum – PAS) пов’язані з пророщенням міометрія і серозної оболонки, прирощенням до сечового міхура, шийки матки, параметральної клітковини – placenta previa/рercreta 3b i 3c згідно з класифікацією Міжнародної федерації гінекологів і акушерів (FIGO, 2019). Це найбільш небезпечні випадки з тяжкими геморагічними ускладненнями, коагулопатичними порушеннями та виникненням інтраопераційного ушкодження сечового міхура і сечоводів.
Мета дослідження: визначення клінічної ефективності різних методів розродження вагітних з placenta previa/рercreta 3b i 3c з використанням ендоваскулярної балонної оклюзії черевної аорти (EБOA) та перев’язуванням внутрішніх клубових артерій (ПВКА).
Матеріали та методи. Упродовж 2015–2023 рр. на клінічних базах кафедри акушерства і гінекології № 1 Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика виконано корпоральний/донний кесарів розтин (КР) та гістеректомію у 43 вагітних з діагнозом placenta previa/рercreta 3b i 3c у терміні вагітності 35–37 тиж. Пренатальний діагноз встановлено за даними ультразвукового дослідження та магнітно-резонансної томографії, а заключний – підтверджено даними макроскопічного і патогістологічного досліджень.
До І групи (основна) увійшли 12 жінок з pl. percreta 3b,c, яким було проведено КР з EБОА перед виконанням гістеректомії. До ІІ групи (порівняння) увійшли 14 вагітних з таким самим діагнозом та проведеним КР і ПВКА перед виконанням гістеректомії. До ІІІ групи (контрольна) – 17 жінок з аналогічним діагнозом, яким був проведений КР і гістеректомія без застосування додаткових методик хірургічного гемостазу. В усіх групах використовували монополярну діатермію, аргоноплазмову коагуляцію та біполярну коагуляцію.
Результати. Крововтрата в основній групі становила в середньому 950±90 мл, у групі порівняння – 1400 ± 130 мл (р1,2 < 0,05) і в контрольній групі – 2100 ± 150 мл (р1,3 < 0,001 і р2,3 < 0,01). Середня тривалість операції становила 97,0 ± 9,0 хв в основній групі та 119,0 ± 11,0 хв і 161 ± 15,0 хв у групах порівняння і контрольній відповідно (р < 0,05). Перебування в стаціонарі – від 7 ± 1 доба до 9 ± 1 доба та до 12 ± 2 доби по групах відповідно.
Висновки. Застосування інноваційної технології тимчасової EБОА при розродженні вагітних з placenta previa/рercreta 3b i 3c перед проведенням гістеректомії є найбільш клінічно ефективним методом, що достовірно зменшує загальний об’єм крововтрати, ймовірність розвитку масивної кровотечі та ураження прилеглих органів, тривалість хірургічного втручання і перебування в акушерському стаціонарі.

Роль ВПЛ у патології нижнього відділу генітального тракту у жінок з безпліддям

Н.П. Бондаренко — 2025-02-26

Вірус папіломи людини (ВПЛ) є найбільш поширеною інфекцією, що передається статевим шляхом. Все більше наукових робіт присвячено вивченню ролі ВПЛ у порушеннях репродуктивної функції у подружніх пар із безпліддям. Цей вірус є однією з найпоширеніших статевих інфекцій серед чоловіків та жінок. Хоча більшість досліджень зосереджено на онкогенних властивостях ВПЛ, вплив вірусу на фертильність та здатність до відтворення залишається недостатньо вивченим.
Мета дослідження: оцінювання клінічного значення впливу ВПЛ-інфікування у жінок з безпліддям на підставі клініко-лабораторних показників вірусного навантаження ВПЛ та стану мікробіому піхви.
Матеріали та методи. Проведено обстеження 184 жінок репродуктивного віку (20–40 років, середній вік – 31–35 років) із безпліддям. З них 58 осіб, у яких діагностовано безпліддя, хронічні запальні процеси жіночих статевих органів та визначено позитивний ВПЛ-статус, увійшли до основної групи. Група порівняння включала 50 здорових жінок репродуктивного віку без інфікування ВПЛ.
Використовували полімеразну ланцюгову реакцію (ПЛР) для виявлення ВПЛ, а також бактеріоскопічні, бактеріологічні методи і ПЛР для визначення мікробіологічного статусу. Результати аналізували за допомогою параметричних і непараметричних статистичних методів.
Результати. ВПЛ виявлено у 31,5% жінок з безпліддям, з яких 60,3% мали штами високого онкогенного ризику – найпоширенішими були ВПЛ-16, ВПЛ-31 та ВПЛ-53. У 63,8% випадків зафіксовано персистенцію ВПЛ. Вторинне безпліддя діагностували у 74,1% жінок основної групи, в той час як первинне безпліддя – у 25,9%. Показано зв’язок між наявністю ВПЛ та підвищеним ризиком виникнення ускладнень вагітності, таких як мимовільні викидні (20,7%) і звичне невиношування (8,6%).
Гінекологічні обстеження виявили у пацієнток основної групи високий рівень хронічних запальних процесів статевих органів: вульвовагініт (51,7%), запалення придатків (31%), матки (17,2%), а також патології шийки матки, включаючи фонові захворювання (22,4%) та передракові стани (75,8%). ВПЛ-інфекція часто поєднувалася з іншими інфекціями, такими як Chlamydia trachomatis (8,6%), Ureaplasma urealyticum (24,1%), Mycoplasma hominis (27,6%).
Дисбаланс вагінального мікробіому, що проявлявся зменшенням кількості Lactobacillus (87,9%) та збільшенням – умовно-патогенної мікрофлори (Staphylococcus spp., Enterococcus faecalis, Gardnerella vaginalis), корелював із персистенцією ВПЛ. У жінок із ВПЛ і бактеріальним вагінозом спостерігався найвищий ступінь мікробіомного дисбалансу.
Висновки. ВПЛ-інфекція та її персистенція суттєво впливають на перебіг хронічних запальних захворювань жіночих статевих органів і репродуктивну функцію жінок. Інфікування ВПЛ асоційоване з підвищеним ризиком розвитку дисплазії шийки матки, запальних захворювань та акушерських ускладнень. Важливим є впровадження вакцинації проти ВПЛ для профілактики інфекції, а також корекція мікробіомного дисбалансу як складової комплексного лікування.

Вплив рівня тривожності вагітних на перебіг пологів

В.О. Бенюк — 2025-02-26

В Україні демографічна криза загострює важливість питання репродуктивного здоров’я.
Мета дослідження: вивчення особливостей пологової діяльності матки залежно від рівня тривожності вагітної для вдосконалення тактики ведення вагітності та пологів.
Матеріали та методи. Під час проведення підготовчого етапу дослідження були записані та проаналізовані електроміогістерограми у 69 роділь з фізіологічним перебігом пологів. Під час аналізу встановлено нормальні показники електроміографії з фізіологічною скоротливою діяльністю матки під час пологів.
На основному етапі дослідження проведене проспективне клінічне обстеження 124 вагітних, яким виконано тест тривожності Ч. Спілбергера. У подальшому вагітні були розподілені на 3 групи залежно від рівня реактивної тривожності: І група – 38 роділь з низьким рівнем реактивної тривожності; ІІ група – 35 роділь з помірним рівнем реактивної тривожності; ІІІ група – 51 роділля з високим рівнем реактивної тривожності.
Електроміографію матки проводили за допомогою цифрового USB-осцилографа «Hantek-6022BE». Рівень тривожності у вагітних визначали шляхом анкетування (тест тривожності Ч. Спілбергера).
Результати. Нормальна пологова діяльність характерна для 57,9% вагітних І групи, для 82,9% – ІІ групи та для 60,8% вагітних ІІІ групи (р<0,05). Частота слабкості пологової діяльності достовірно відрізнялась у вагітних І, ІІІ груп – 36,8% та 23,5% відповідно порівняно з ІІ групою – 14,3% випадків (р < 0,05).
Серед вагітних ІІІ групи гіперактивний тип пологової діяльності виявляли у 9,8%, що достовірно вище показників І та ІІ груп (2,6% та 2,9% відповідно; р < 0,05). У вагітних І та ІІІ груп фіксували випадки дискоординованої пологової діяльності, яка спостерігалася у 5,2% вагітних І та у 5,9% – ІІІ групи, у вагітних ІІ групи дискоординовану пологову діяльність не зареєстровано.
Висновки. Проведене дослідження виявило чіткі зміни скоротливої діяльності матки залежно від рівня реактивної тривожності. Зокрема показник слабкості пологової діяльності за низького рівня реактивної тривожності майже в 2,6 раза перевищував показник у групах із середнім та високим рівнем реактивної тривожності, а показник гіперактивної пологової діяльності за високого рівня тривожності в 3,4 раза перевищував показники груп з низьким та середнім рівнем реактивної тривожності.