Репродуктивне здоров'я жінки

L-aргінін у менеджменті менопаузальних симптомів: судинні, метаболічні та ефекти щодо якості життя (систематичний огляд літератури)

2025-12-31T04:15:38+02:00

Менопауза є критичним етапом у житті жінки, що супроводжується комплексними фізіологічними, психоемоційними та метаболічними змінами, які значно впливають на якість життя. Важливим патогенетичним механізмом у цей період є розвиток ендотеліальної дисфункції та зниження біодоступності оксиду азоту (NO), що зумовлює погіршення судинної реактивності, підвищення ризику серцево-судинних захворювань і посилення вазомоторних симптомів (ВМС). L-aргінін, як основний субстрат для NO-синтази, розглядається як перспективний негормональний засіб для корекції менопаузальних порушень, здатний впливати на судинну, метаболічну та сексуальну функцію, а також на загальне самопочуття жінок у пері- та постменопаузі. Метою роботи стало узагальнення сучасних даних щодо ролі й клінічної ефективності L-аргініну в менеджменті симптомів менопаузи.
Проведено систематизований аналітичний огляд клінічних досліджень, опублікованих у міжнародних базах даних (PubMed, Scopus, Cochrane Library, Web of Science) та локальних джерелах за 2010–2025 рр. До аналізу включено рандомізовані контрольовані дослідження та великі проспективні когортні спостереження, що оцінювали ефективність перорального застосування L-аргініну за такими показниками: зниження частоти й інтенсивності ВМС, корекція менопаузальної ендотеліопатії, покращення сексуальної функції, вплив на мікроциркуляцію, ліпідний обмін, глікемічні маркери та вираженість клімактеричного синдрому (індекс Куппермана, Menopause-Specific Quality of Life Questionnaire – MENQOL, The Short Form-36 Health Survey – SF-36).
Результати аналізу свідчать, що L-аргінін сприяє достовірному покращенню ендотеліальної функції, зниженню рівня тригліцеридів, загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та глюкози натще. У більшості досліджень відзначено статистично значуще зниження індексу Куппермана та частоти ВМС, що підтверджує його клінічну ефективність у корекції клімактеричних проявів. Дані щодо покращення якості життя за шкалами MENQOL та SF-36 залишаються неоднорідними, причому найбільш виражені ефекти спостерігалися в дослідженнях комбінованих нутрієнтних саплементів. Водночас L-аргінін характеризується доброю переносимістю та сприятливим профілем безпеки, а побічні ефекти обмежуються легкими гастроінтестинальними симптомами.
Таким чином, L-аргінін є перспективним негормональним засобом у менеджменті менопаузальних симптомів завдяки впливу на систему «L-аргінін – NO – циклічний гуанозинмонофосфат – вазодилатація». Його застосування забезпечує покращення судинно-метаболічних параметрів, сприяє зниженню вираженості клімактеричних проявів і може позитивно впливати на сексуальну функцію й загальне самопочуття жінок у пері- та постменопаузі. Подальші масштабні рандомізовані дослідження необхідні для підтвердження отриманих результатів, стандартизації дозувань та визначення довготривалих ефектів терапії.

Клініко-мікробіологічна ефективність імуномодулювальної терапії при урогенітальних інфекціях у жінок

2025-12-31T02:08:31+02:00

Урогенітальні інфекції залишаються однією з провідних причин порушення репродуктивного здоров’я жінок. Висока поширеність змішаних бактеріально-вірусних інфекцій та зростання резистентності до антибіотиків зумовлюють необхідність пошуку ад’ювантних терапевтичних підходів. Cridanimod (криданімод), індуктор ендогенного інтерферону (IFN), потенційно впливає на противірусну відповідь і локальний мукозальний імунітет.
Мета дослідження: оцінка клінічної, мікробіологічної та імунологічної ефективності додавання cridanimod до стандартної терапії урогенітальних інфекцій у жінок репродуктивного віку.
Матеріали та методи. У проспективне дослідження включено 120 жінок віком 20–42 роки. Сформовано такі групи: І група: IА підгрупа (n = 30) – пацієнтки з моноінфекціями (Chlamydia trachomatis або вірус простого герпесу (herpes simplex virus – HSV)), які отримували стандартну терапію у комбінації з cridanimod; IБ підгрупа (n = 30) – пацієнтки з бактеріально-вірусними мікст-інфекціями, які отримували стандартну терапію у комбінації з cridanimod; II група (n = 30) – пацієнтки з бактеріально-вірусними мікст-інфекціями, які отримували лише стандартну етіотропну терапію без імуномодулювального супроводу; III група (n = 30) – контрольна група практично здорових жінок без інфекцій, що передаються статевим шляхом. Ефективність лікування оцінювали за динамікою клінічної симптоматики, частотою негативізації збудників за результатами полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР), змінами рівнів IFN-γ, інтерлейкіну-6 (IL-6) та секреторного імуноглобуліну А (sIgA) в сироватці крові й цервікальному слизу, а також за параметрами якості життя (інтегральний індекс S + QoL (Symptoms + Quality of Life Index)).
Результати. На 14-й день клінічне покращення відзначено у 76,7% хворих ІА підгрупи та 80,0% – ІБ підгрупи, порівняно з 56,7% у ІІ групі (p < 0,05). Частота ПЛР-негативізації становила: високоонкогенні штами вірусу папіломи людини – 90,0% жінок в ІА підгрупі та 88,0% в ІБ підгрупі проти 42,0% у ІІ групі; HSV-1/2 – 86,7% та 83,3% проти 63,3% відповідно. В ІА та ІБ підгрупах рівень IFN-γ підвищився на 29,6–29,9%, рівень IL-6 знизився у 2,7–2,8 раза, рівень sIgA підвищився на 29,7–30,3%. Показник S + QoL зріс на 52,8–54,3% у підгрупах із cridanimod порівняно з 38,5% у групі стандартної терапії.
Висновки. Додаткове призначення cridanimod у комбінації зі стандартною етіотропною терапією забезпечило швидший регрес симптомів, вищу частоту елімінації збудників і покращення параметрів місцевого й системного імунітету. Отримані результати свідчать про доцільність проведення подальших багатоцентрових досліджень для уточнення ролі IFN-індукторів у лікуванні урогенітальних інфекцій.

Особливості клінічного перебігу больового синдрому при ендометріозі в умовах війни: досвід жінок – внутрішньо переміщених осіб та учасниць бойових дій

2025-12-31T03:15:54+02:00

Мета дослідження: вивчення особливостей клінічного перебігу генітального ендометріозу та вираженості больового й психоемоційного компонентів у жінок, життя яких безпосередньо торкнулася війна (військовослужбовиць та внутрішньо переміщених осіб (ВПО)), порівняно з цивільними жінками без воєнного досвіду.
Матеріали та методи. До дослідження включено 269 жінок віком 18–55 років (41,8 ± 8,4 року), в яких діагноз ендометріозу було встановлено на підставі оперативного втручання з візуалізацією та/або гістологічною верифікацією вогнищ, за даними ультразвукового дослідження або магнітно-резонансної томографії. Сформовано 3 групи учасниць: І група – 55 жінок-військовослужбовиць; ІІ група – 103 жінки-ВПО; контрольна група (КГ) – 111 цивільних жінок без воєнного досвіду. Вираженість болю та об’єктивних ознак ендометріозу оцінювали за шкалою Бібероглу – Бермана, рівень тривоги та депресії – за госпітальною шкалою тривоги та депресії (Hospital Anxiety and Depression Scale – HADS). Статистичну обробку даних здійснювали з використанням однофакторного дисперсійного аналізу (ANOVA) з пост-хок тестом Тьюкі та χ2-тесту Пірсона (p < 0,05).
Результати. Учасниці І і ІІ груп мали вірогідно вищу інтенсивність тазового болю, дисменореї, диспареунії та вищі сумарні бали за шкалою Бібероглу – Бермана порівняно з КГ. У І групі відзначено найвищі показники тазової чутливості й фізикальних ознак (ущільнення, болісність при пальпації), тоді як у ІІ – максимальні сумарні бали за шкалою симптомів та ознак. За даними HADS, частка жінок із клінічно значущою тривожністю та депресією була достовірно вищою у І та ІІ групах, ніж у КГ; найвищі показники клінічної тривоги (39,8%) та депресії (33,9%) відзначено у ІІ групі.
Висновки. Війна асоціюється з тяжчим перебігом ендометріозу у жінок, залучених до бойових дій або вимушеного переселення, що проявляється посиленням больового синдрому, інфільтративних форм ураження та високою поширеністю тривожних і депресивних розладів. Отримані дані підкреслюють необхідність мультидисциплінарного підходу до ведення таких пацієнток з обов’язковим включенням психоемоційного скринінгу та цільових програм медичної й психологічної підтримки.

Оцінка функціональної морфології міометрія у жінок репродуктивного віку з проліферативними захворюваннями матки

2025-12-31T03:18:07+02:00

Множинність доброякісних пухлин і синхронність їх виникнення розцінюється як прогностично несприятливий чинник, що свідчить про активність проліферації та, з урахуванням онкологічної настороженості, визначає активну хірургічну тактику. Висока частота поєднання лейоміоми з іншими проліферативними процесами матки свідчить про її можливу роль маркера порушень регуляції проліферації та апоптозу в репродуктивній системі жінки.
Мета дослідження: визначення функціональної морфології міометрія у жінок репродуктивного віку з гіперпластичними процесами матки.
Матеріали та методи. Проведено оцінку морфофункціональних особливостей інтактного міометрія у 60 жінок репродуктивного віку (32–45 років), з яких у 30 відзначалися поєднані гіперпластичні процеси матки (основна група) та ще у 30 – солітарна міома матки (група порівняння). У дослідженні використані гістологічний та імуногістохімічний методи. Як первинні антитіла застосовували антитіла до Ki-67, p53, рецепторів естрогену (ER) та прогестерону (PR), СD31, васкулярний ендотеліальний фактор росту (vascular endothelial growth factor – VEGF) і антитіла до десміну.
Результати. На активацію ангіогенезу в разі поєднаних гіперпластичних процесів матки, порівняно із солітарними лейоміомами, вказують підвищення експресії CD31 в 1,3 раза, зменшення його оптичної щільності, збільшення на 57,0% відносної площі експресії VEGF, збільшення на 56,0% оптичної щільності експресії VEGF, а гормональна чутливість міометрія характеризується вищою у 1,5 раза експресією рецепторів ER та зниженням експресії рецепторів PR у 2,3 раза.
Висновки. Морфофункціональні особливості інтактного міометрія характеризувалися високим рівнем експресії рецепторів ER (р < 0,01), зниженим рівнем експресії рецепторів PR (р < 0,05) та вищою експресією факторів росту ендотелію судин VEGF (p < 0,05).

Консервативні підходи у програмі корекції симптомів «синдрому оперованої матки» у жінок із рубцем після кесаревого розтину

2025-12-30T22:58:00+02:00

У сучасному світі відмічається тенденція до зростання частоти кесаревого розтину (КР), що пов’язано як із розширенням показань до оперативного розродження, так і зі збільшенням частки антенатальних і акушерських ускладнень. Розвиток функціональної хірургії та сучасних ендохірургічних технологій розширює можливості щодо відновлення функціональності нижнього сегмента матки після абдомінального розродження. Проте в останні роки увага дослідників і практичної медицини дедалі частіше спрямована на пошук консервативних методів лікування симптомів, асоційованих із рубцем на матці, передусім у тієї цільової групи пацієнток, для яких питання реалізації репродуктивних планів не є настільки вагомим.
Мета дослідження: оцінка ефективності консервативних підходів у програмі корекції симптомів «синдрому оперованої матки» у жінок із рубцем після КР.
Матеріали та методи. У дослідження було включено 102 пацієнтки, які звернулися зі скаргами, характерними для «синдрому оперованої матки», та в яких діагностовано «нішу» рубця на матці після КР (істмоцеле). До основ-
ної групи (ОГ) увійшли 62 жінки, які отримували запропонований комплекс лікувальних заходів: гестагенну терапію прогестинами, зокрема дидрогестероном у дозі 20 мг на добу в безперервному режимі протягом 3 міс., або встановлення внутрішньоматкової системи (ВМС) з левоноргестрелом. Групу порівняння сформували 40 жінок, які отримували лише симптоматичну терапію. Під час дослідження проводили оцінку клінічних симптомів, ультразвукове дослідження органів малого таза, імуногістохімічне дослідження тканини ендометрія (визначення експресії маркера плазматичних клітин – syndecan-1 – CD138+) до початку лікування та через 3 міс., а також аналізували рівень задоволеності пацієнток терапією.
Результати. Ендометріоз діагностовано у 22 зі 102 пацієнток (23,9%), ятрогенний ендометріоз істмоцеле – у 13 (14,1%) випадках. За результатами лікування відзначено, що у більшості жінок ОГ відновилася менструальна функція – як регулярність менструального циклу, так і зменшення вираженості дисменореї та постменструальних кров’янистих виділень. В 11 (17,7%) пацієнток зберігалися симптоми хронічного тазового болю та дисменореї. Високий рівень комплаєнтності та задоволеності терапією підтверджується тим, що пацієнтки ОГ вважали себе здоровими у 2,6 раза частіше, а також відмітили зменшення вираженості таких симптомів, як хронічний тазовий біль (у 2,8 раза) та диспареунія (у 4,0 рази), з найбільш вираженим ефектом щодо усунення симптомів дисменореї та постменструальних кров’янистих виділень.
Висновки. Тривала безперервна терапія прогестинами та використання ВМС із левоноргестрелом не лише зменшують вираженість таких симптомів «синдрому оперованої матки», як дисменорея й аномальні маткові кровотечі, але й пригнічують ріст ендометріоїдних вогнищ з одночасним зменшенням проявів хронічного ендометриту, що свідчить про результативність лікування та покращення якості життя жінок. Терапією першої лінії у пацієнток із симптомним істмоцеле, які не мають репродуктивних планів, слід вважати застосування прогестинів у безперервному режимі, з можливістю комбінації з гістероскопією та реабілітаційною програмою за персоніфікованими показаннями.

Оцінювання ефективності фітотерапії в лікуванні папіломо-асоційованого ураження шийки матки у молодих жінок

2025-12-30T23:00:52+02:00

Передракові захворювання шийки матки продовжують залишатись актуальною медико-соціальною проблемою сьогодення і займають одне з провідних місць у структурі гінекологічної захворюваності. Типовим представником перед-
ракових захворювань шийки матки є цервікальна інтраепітеліальна неоплазія, яка тісно пов’язана з вірусом папіломи людини (ВПЛ). Особливої уваги потребують жінки віком до 25 років, які мають фактори ризику, що можуть стати перешкодою для самостійної елімінації вірусу, а також для зниження вірусного навантаження.
Мета дослідження: оцінити ефективність фітотерапії в комплексному лікуванні папіломо-асоційованого ураження шийки матки у жінок молодого віку.
Матеріали та методи. Обстежено 236 жінок віком 18–25 років. Усім жінкам проводили визначення піхвового біоценозу, а також co-testing (відповідно до отриманих результатів, у 9 (3,8%) жінок встановлено відсутність ВПЛ-носійства, що стало підставою для виключення їх із дослідження). Залежно від результатів тесту жінок розподілено на групи І, ІІ та ІІІ. До групи І увійшли 83 жінки з ВПЛ-носійством і негативним результатом цитологічного висновку щодо внутрішньоепітеліальних уражень або злоякісності. До групи ІІ – 77 жінок із ВПЛ-носійством та цитологічним висновком наявності атипових клітин плоского епітелію невизначеного значення. До групи ІІІ увійшли 67 пацієнток із ВПЛ-носійством і цитологічним висновком наявності внутрішньоепітеліального ураження плоского епітелію низького ступеня. Надалі, залежно від отриманої терапії, жінок груп І, ІІ та ІІІ додатково поділено на дві підгрупи. До підгруп ІА, ІІА та ІІІА увійшли жінки, які отримували місцеву протизапальну терапію відповідно до виявленого збудника в комбінації з фітопрепаратом на основі олійного розчину екстракту суміші трав щучки дернистої, війника наземного та олійного екстракту коренів ехінацеї по 1 разу на добу у формі пероральних капсул упродовж 1 року. Жінкам підгруп ІБ, ІІБ та ІІІБ проводили винятково місцеву протизапальну терапію відповідно до виявленого збудника. Контроль результатів лікування здійснювали через 6 міс. шляхом повторного кількісного дослідження на ВПЛ та рідинної цитології. Контроль біоценозу піхви виконували через 4 міс. після початку лікування.
Результати. За результатами кількісного ВПЛ-тестування, у жінок групи І визначалося низьке вірусне навантаження – 67 (80,7%; p < 0,05), помірне – у 16 (19,3%) випадках, за відсутності випадків високого. У жінок груп ІІ та ІІІ визначалося помірне у 50 (64,9%) і 48 (62,3%) випадках, p > 0,05. Кількість випадків високого вірусного навантаження виявилася недостовірно більшою серед жінок групи ІІІ – 22 (28,6%), у групі ІІ – 13 жінок (16,9%), p > 0,05. Під час оцінювання піхвового біоценозу через 4 міс. у жінок підгрупи ІІІА встановлено достовірні покращення результатів повторного бактеріологічного дослідження порівняно з жінками підгрупи ІІІБ та початковими результатами. Слід відзначити, що в підгрупі ІІІА за результатами визначення Enterococcus faecalis – у 4 (12,1%) (підгрупа ІІА – у 2 (5,6%)) та Candida albicans – у 6 (18,2%) (підгрупа ІІА – у 4 (11,1%)) пацієнток відзначено недостовірно більшу кількість результатів, що містили діагностично значущі титри збудників.
Висновки. Включення фітопрепарату на основі олійного розчину екстракту суміші трав щучки дернистої, війника наземного та олійного екстракту коренів ехінацеї до комплексного лікування жінок молодого віку з папіломо-асоційованим ураженням шийки матки сприяє зменшенню вірусного навантаження, переходу до меншого вірусного навантаження, що відображається в достовірно кращих результатах цитологічного дослідження у жінок підгруп А. Одночасне призначення фітопрепарату з місцевою протизапальною терапією, спрямованою на корекцію піхвового біоценозу, є ефективним у контексті зменшення кількості умовно-патогенної мікрофлори в діагностично значущій концентрації.

Питання репродуктивного здоров’я: обізнаність і ставлення жінок віком понад 40 років у Саудівській Аравії

2025-12-30T23:03:23+02:00

У Саудівській Аравії відкрите обговорення питань репродуктивного здоров’я обмежене через культурні й релігійні норми, що впливають на рівень обізнаності населення та доступ до медичної допомоги. Наявні дослідження переважно зосереджені на підлітках, що підкреслює необхідність подальших досліджень, орієнтованих на жінок старшого віку.
Мета дослідження: аналіз рівня обізнаності та ставлення жінок віком від 40 років у Саудівській Аравії до питань репродуктивного здоров’я.
Матеріали та методи. Проведено перехресне дослідження на основі опитування, що тривало з травня по червень 2023 року. Загальна кількість учасниць становила 1025 осіб. За допомогою тесту χ2 оцінювалися зв’язки між соціально-демографічними змінними (вік, місце проживання) та поведінкою, пов’язаною з репродуктивним здоров’ям.
Результати. Більшість жінок були віком понад 50 років (n = 500, 48,9%), мешканками Мекки (n = 410, 40,0%), мали освіту і ступінь бакалавра або вище (n = 720, 70,2%) та перебували у шлюбі (n = 870, 85,0%). Результати аналізу репродуктивного здоров’я свідчать, що 16,8% учасниць дослідження мали в сімейному анамнезі випадки раку молочної залози, 65% жінок проходили мамографію, а 16% – щомісячні огляди. У 4,7% жінок зафіксовано сімейний анамнез раку шийки матки, а 22,4% пройшли обстеження шийки матки за Папаніколау (ПАП-тест) протягом останніх 5 років. Симптоми менопаузи відзначали 43,5% респонденток, а у 29,2% жінок менструації не спостерігалися понад рік. Не встановлено статистично значущого зв’язку між місцем проживання та поведінкою, пов’язаною з репродуктивним здоров’ям (p > 0,05). Водночас виявлено значущий зв’язок між віком й обстеженням за допомогою мамографії протягом останніх 5 років (p = 0,000), а також між віком і проходженням сканування щільності кісток (p = 0,000), тоді як обізнаність за допомогою засобів масової інформації щодо мамографії спостерігалася у жінок старшого віку (p = 0,035).
Висновки. Отримані дані підкреслюють необхідність підвищення рівня обізнаності щодо здоров’я молочних залоз, обстеження за допомогою мамографії, регулярних обстежень шийки матки методом Папаніколау, вивчення сімейного анамнезу з метою зниження рівня поширеності раку серед жінок віком понад 40 років. Це також допоможе зрозуміти попит на цільові ініціативи у сфері охорони здоров’я та поінформувати жінок про необхідність регулярних скринінгів. Подальші дослідження мають враховувати соціально-економічний статус, культурні бар’єри та доступ до медичних послуг.

Стан репродуктивного здоров’я та особливості перебігу вагітності й пологів у жінок, які народжують уперше

2025-12-31T02:04:03+02:00

Мета дослідження: вивчення стану репродуктивного здоров’я та порівняльний аналіз особливостей перебігу вагітності, пологів і перинатальних наслідків у жінок різного репродуктивного віку, які народжують вперше.
Матеріали та методи. Проаналізовано стан репродуктивного здоров’я, перебіг вагітності, пологів, післяпологового періоду та стан новонароджених на основі 174 історій вагітності й пологів жінок, які народжували вперше. Учасниці дослідження були розподілені за віковими категоріями на 2 групи: І група – 85 вагітних віком 20–29 років; ІІ група – 89 вагітних віком 30–40 років.
Результати. У 65,2% жінок, які народжували вперше після 30 років, вагітність протікала на тлі різних екстрагенітальних захворювань. Лише у 26,9% вагітних старше 30 років відмічено фізіологічний перебіг вагітності. Загроза переривання вагітності у цієї групи жінок спостерігається в 1,9 раза частіше, ніж у вагітних віком до 30 років. Прееклампсія ускладнює перебіг вагітності у кожної п’ятої жінки (21,3%); частота кесаревого розтину достовірно перевищує (у 4,7 раза) таку у молодших жінок. У 10,2% дітей, народжених у жінок старше 30 років, діагностується затримка росту, 17,0% дітей мають асфіксію. Перебіг раннього неонатального періоду ускладнювався в 9,1% випадків постгіпоксичною енцефалопатією, у 5,7% – синдромом дихальних розладів, у 9,1% – гіпербілірубінемією, у 6,8% – геморагічним синдромом.
Висновки. Жінки віком 30 років і старше, які народжують вперше, мають обтяжений соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез. Частота екстрагенітальної патології у них становила 65,2%, серед яких провідну позицію займала анемія (34,8% пацієнток). Вагітність у цієї когорти жінок ускладнюється достовірно вищою частотою загрози переривання, плацентарної недостатності, синдрому затримки росту плода та прееклампсії. Частота абдомінального розродження у них у 4,7 раза перевищувала таку у жінок віком до 30 років.

Сучасні підходи до менеджменту істмоцеле: опис клінічного випадку

2025-12-31T04:19:10+02:00

В останні десятиліття в Україні спостерігається значне зростання частоти кесаревих розтинів, що супроводжується одночасним збільшенням кількості віддалених ускладнень, включно з виникненням істмоцеле. Поширеність цієї патології, за різними літературними даними, коливається від 24 до 88%. Істмоцеле може перебігати безсимптомно, але частіше асоціюється з аномальними матковими кровотечами, хронічним тазовим болем, дисменореєю, вторинним безпліддям, хронічним ендометритом тощо. Істмічний дефект після кесаревого розтину пов’язаний із підвищеним ризиком ускладнень під час наступної вагітності. Сучасні методи діагностики істмоцеле включають трансвагінальне ультразвукове дослідження (УЗД), соногістерографію, магнітно-резонансну томографію, гістероскопію. Клінічна картина дефекту після кесаревого розтину надзвичайно варіабельна. Тактика ведення пацієнток залежить від вираженості симптомів, репродуктивних планів і розмірів дефекту.
У статті описано клінічний випадок пацієнтки віком 37 років з істмоцеле (ніша після кесаревого розтину), яке надалі було скориговано за допомогою лапароскопічного доступу з використанням 3D-технології. Пацієнтка звернулась зі скаргами на мажучі, кров’янисті виділення з піхви тривалістю до 10–12 днів після завершення менструації. В анамнезі відзначено одні пологи шляхом операції кесаревого розтину. Під час трансвагінального УЗД в ділянці післяопераційного рубця діагностовано нішу розміром 13,7 × 6,4 мм, товщина резидуального міометрія становила 1,3 мм. За допомогою імуногістохімічного методу верифіковано хронічний ендометрит, проведено антибактеріальну терапію. Після цього виконано хірургічну корекцію істмоцеле шляхом поєднання діагностичної гістероскопії з 3D-лапароскопією. Під час УЗД через 3 міс. після операції товщина міометрія в ділянці рубця становила 7,4 мм.
Висновки. Істмоцеле є клінічно значущим ускладненням кесаревого розтину, що потребує своєчасної діагностики та корекції. Менеджмент пацієнток має ґрунтуватися на індивідуальному підході, враховуючи репродуктивні плани, розміри дефекту та товщину міометрія. Поєднання гістероскопії з лапароскопією, особливо із застосуванням 3D-візуалізації, є ефективним методом хірургічної реконструкції істмоцеле. Жінок з істмоцеле доцільно обстежувати щодо наявності хронічного ендометриту. Профілактика істмоцеле передбачає дотримання стандартів кесаревого розтину: адекватне ушивання матки, вибір оптимального рівня розтину, профілактику інфекційних ускладнень.

Допплерометрія середньої мозкової артерії як ключовий компонент сучасного моніторингу вагітних із резус-алоімунізацією

2025-12-31T03:23:14+02:00

Резус-алоімунізація є однією з найсерйозніших форм імунного конфлікту між матір’ю та плодом, що виникає внаслідок сенсибілізації організму вагітної до еритроцитарних антигенів системи резус-фактора (Rh). У результаті утворення антитіл формується імунний гемоліз еритроцитів плода, який зумовлює розвиток анемії, гіпоксії, водянки та гемолітичної хвороби плода. Попри профілактичне застосування антирезус-імуноглобуліну, випадки алоімунізації залишаються актуальними та потребують високоточного пренатального моніторингу. Ключовим напрямом сучасної тактики є неінвазивна оцінка тяжкості фетальної анемії, що дозволяє своєчасно визначити показання до інвазивного втручання. Одним із найінформативніших методів є допплерометрія середньої мозкової артерії (middle cerebral artery – MCA), яка відображає гемодинамічні зміни при зниженні рівня гемоглобіну плода.
Мета дослідження: оцінка клінічної ефективності показника пікової систолічної швидкості кровотоку (peak systolic velocity – PSV) в MCA (MCA-PSV) як ультразвукового маркера анемії при вагітностях, ускладнених резус-алоімунізацією.
Матеріали та методи. Проведено ретроспективний аналіз 46 випадків резус-алоімунізованих вагітностей, що спостерігалися в Медичному центрі «Гравімед» (клінічній базі кафедри акушерства, гінекології та медицини плода Національного університету охорони здоров’я України імені П. Л. Шупика) та у відділенні патології вагітності Київського пологового будинку № 2. Значення MCA-PSV понад 1,5 множника медіани (MoM) розглядали як діагностичний критерій анемії середнього або тяжкого ступеня.
Результати. Серед 46 спостережень резус-алоімунізованих вагітностей фетальна анемія середнього та тяжкого ступеня була діагностована у 37 (80,4%) випадках, з яких у 34 (73,9%) вагітних було проведено інвазивні втручання – кордоцентез із подальшою внутрішньоутробною гемотрансфузією. Підвищення швидкості кровотоку в MCA передувало появі ультразвукових ознак гідропсу на 10–14 днів та достовірно корелювало з рівнем анемії (r = 0,79; p < 0,001). Після проведення внутрішньоутробної гемотрансфузії відзначалася нормалізація MCA-PSV до 1,1–1,3 MoM протягом 48–72 год.
Висновки. Допплерометрія MCA є високочутливим і прогностично значущим методом неінвазивної діагностики фетальної анемії при резус-алоімунізації. Її рутинне застосування у складі алгоритму спостереження дозволяє своє-
часно виявляти гемодинамічні порушення, оптимізувати показання до кордоцентезу та гемотрансфузії, знижуючи ризики розвитку тяжких перинатальних ускладнень.

Роль дисбіотичних процесів мікробіоти піхви в розвитку спонтанних передчасних пологів

2025-12-31T04:03:12+02:00

Однією з актуальних проблем сучасної гінекології та акушерства є передчасні пологи (ПП), з огляду на їхній вплив на рівень неонатальної смертності плода й подальший стан репродуктивного здоров’я жінки. Попри значну кількість досліджень і публікацій, чіткого визначення основних тригерів та причин виникнення ПП наразі немає.
Мета дослідження: оцінка стану мікробіоти піхви у жінок із ризиком виникнення ПП.
Матеріали та методи. У проспективне дослідження включено 180 вагітних, розподілених на групи: контрольна група (КГ) – 30 умовно здорових вагітних; основна група (ОГ) – 73 вагітні із загрозою ПП (ЗПП) та 77 вагітних із наявністю факторів ризику ПП (РПП). Клінічні групи були однорідними за анамнестичними й клінічними даними, що дозволяє проводити подальші дослідження та отримувати об’єктивні достовірні результати. Стан мікробіоти піхви жінок оцінювали шляхом визначення рН вагінального вмісту, а також бактеріоскопічним і молекулярно-біологічним методами.
Результати. У пацієнток із ЗПП достовірно частіше, ніж у вагітних КГ, виявлявся бактеріальний вагіноз (БВ) (31,5% проти 10,0% відповідно), а також частіше, ніж у вагітних із факторами РПП, реєструвався змішаний вагініт (19,2% проти 11,7% відповідно; р < 0,05). Частка вагітних із І ступенем чистоти піхви в ОГ була достовірно меншою порівняно з КГ (26,0% проти 70,0%, р < 0,0001) і з підгрупою РПП (36,3%). Однак і в групі вагітних із факторами РПП частота виявлення БВ (32,5%) значно перевищувала таку у вагітних КГ.
Висновки. Для вагітних із ЗПП (19,2%) та вагітних із факторами РПП (27,3%) характерна низька частота нормоценозу піхви. У жінок із факторами РПП виявляються такі порушення стану мікробіоти піхви: БВ (32,5%), аеробний вагініт (6,5%), неспецифічний бактеріально-кандидозний вагініт (6,5%) та інфікування збудниками, що передаються статевим шляхом (10,4%).

Динаміка рівнів гормонів та плацентарних білків протягом вагітності у жінок із гіперандрогенією в анамнезі

2025-12-31T04:06:38+02:00

Мета дослідження: аналіз динаміки рівнів гормонів та плацентарних білків протягом вагітності на тлі гіперандрогенії (ГА) в анамнезі як маркера ранньої діагностики плацентарної недостатності (ПН).
Матеріали та методи. Проведено оцінку рівнів гормонів і плацентарних білків у 48 вагітних із ГА в анамнезі, які становили основну групу (ОГ), й 45 здорових вагітних без андрогенії та обтяженого акушерського й соматичного анамнезу, які увійшли до контрольної групи (КГ). Під час динамічного спостереження за вагітністю в периферичній крові визначали концентрацію:
– гормонів: естріолу (Е3), плацентарного лактогену (ПЛ), кортизолу (Кр), дегідроепіандростерон-сульфату (ДГЕА-С), тестостерону (Т), 17-гідроксипрогестерону (17-ОП);
– плацентарних білків: плацентарного α1-мікроглобуліну (ПАМГ), α2-мікроглобуліну фертильності (АМГФ); трофобластичного β-глікопротеїду (ТБГ) та тестостерон-естрадіол-зв’язувального глобуліну.
Результати. Найбільш виражені відмінності між групами щодо рівня ПЛ спостерігалися на 16–20 тиж.: 409,3 ± 31,4 нмоль/л в ОГ проти 1288,7 ± 112,7 нмоль/л у КГ (р < 0,01). Достовірне зниження вмісту Е3 в ОГ порівняно з КГ відзначалося протягом усієї вагітності (р < 0,05). Концентрація ТБГ в ОГ та КГ до 36 тиж. в 3–4 рази перевищувала вміст цього гормону, характерний для 20 тиж. вагітності. Рівень ПАМГ в ОГ становив 32,0–50,0 нг/мл у терміни 20–40 тиж. вагітності та достовірно перевищував відповідний показник у КГ у 2–3 рази (р < 0,05). Рівень Кр протягом усього періоду гестації був достовірно нижчим в ОГ (р < 0,01). Рівень 17-ОП у КГ підвищувався із 5,2 ± 0,9 нмоль/л на 20 тиж. вагітності до 20,1 ± 1,8 нмоль/л на 36–40 тиж., тоді як в ОГ – з 6,8 ± 0,8 нмоль/л до 13,2 ± 1,2 нмоль/л відповідно.
Висновки. ПН у вагітних із ГА в анамнезі розвивається з 16 тиж. вагітності на тлі виражених дисгормональних і дисметаболічних порушень. У терміні вагітності 16–20 тиж. характерне зниження вмісту ПЛ, Е3 і Кр на тлі одночасного підвищення концентрації плацентарних білків – ПАМГ, АМГФ і ТБГ. Додатково, з 24 тиж. вагітності достовірно знижується рівень Т, а після 32 тиж. – 17-ОП і ДГЕА-С.

Гормонально-судинна інтеграція як основа ранніх порушень плацентації у жінок із високим ризиком розвитку прееклампсії

2025-12-31T04:08:50+02:00

Прееклампсія залишається однією з найскладніших проблем сучасної акушерської практики, поєднуючи гіпертензію матері з порушенням матково-плацентарного кровотоку та підвищеним ризиком ускладнень для плода. Особливу увагу привертає роль статевих стероїдних гормонів – естрогену, прогестерону (P4) й тестостерону (T) – у формуванні ранніх порушень плацентації. Оцінювання інтегративних співвідношень цих гормонів разом із допплерометричними показниками дає змогу ідентифікувати патогенетичні ланцюги, що передують клінічним проявам прееклампсії.
Мета дослідження: оцінити взаємозв’язок гормонального гомеостазу та параметрів матково-плацентарного кровотоку в терміні 11–13 тиж. вагітності у першовагітних із високим ризиком розвитку прееклампсії для виявлення маркерів ранніх порушень плацентації.
Матеріали та методи. Проспективно обстежено 98 першовагітних жінок (група 1 – високий ризик, n = 68; група 2 – низький ризик, n = 30). Відбір проводили рандомізовано. Рівні β-хоріонічного гонадотропіну, асоційованого з вагітністю протеїну плазми А (Pregnancy-Associated Plasma Protein A – PAPP-A), естрадіолу (E2), P4 та T визначали у сироватці крові в І триместрі (11–13 тиж.). Обчислювали співвідношення E2/T, P4/T та E2/P4. Матково-плацентарний кровотік оцінювали за допомогою допплерометрії маткових артерій (індекс резистентності (ІР), пульсаційний індекс (ПІ), форма хвилі).
Результати. У групі 1 відзначено зниження PAPP-A (2,89 МО/л проти 5,48 МО/л; p < 0,001), підвищення T (6,79 нмоль/мл проти 3,98 нмоль/мл; p < 0,001) та зниження E2 (2223,1 пг/мл проти 2684,7 пг/мл; p = 0,002). Співвідношення E2/T і P4/T було достовірно нижчим, а E2/P4 – вищим порівняно з групою з низьким ризиком прееклампсії. Співвідношення E2/T та P4/T корелювали з рівнем PAPP-A (r = 0,47 та r = 0,42; p < 0,05). Допплерометрія маткових артерій показала підвищення IР (0,78 проти 0,65; p < 0,01), ПI (1,72 проти 1,42; p < 0,01) та частоти виявлення двобічної діастолічної виїмки (32,4% проти 10,0%).
Висновки. У жінок із високим ризиком прееклампсії спостерігається поєднання зниження PAPP-A, дисбалансу статевих стероїдів та високорезистентного кровотоку в маткових артеріях. Співвідношення E2/T є чутливим раннім біомаркером ризику. Інтеграція гормональних і допплерометричних показників дозволяє простежити послідовний патогенетичний ланцюг: зниження E2/T асоціюється з підвищенням IР у маткових артеріях та появою двобічної діастолічної виїмки, демонструючи функціональну єдність ендокринних і гемодинамічних механізмів ранніх порушень плацентації.

Частота виявлення антибіотикорезистентних штамів серед мікроорганізмів, що спричиняють урогенітальні захворювання у жінок репродуктивного віку, зокрема вагітних

2025-12-31T04:12:08+02:00

Інфекції сечостатевого тракту є одними з найпоширеніших захворювань серед жінок репродуктивного віку й становлять значну проблему в акушерстві та гінекології. Ці патології можуть призводити до серйозних ускладнень, що негативно впливають на здоров’я матері й плода. Поширена та ірраціональна антибіотикотерапія сприяє зростанню антибіо-
тикорезистентності, що ускладнює лікування. Етіологічна структура урогенітальних інфекцій часто є полімікробною. Моніторинг чутливості збудників до антибіотиків є критично важливим для розробки ефективних стратегій лікування.
Мета дослідження: провести моніторинг стану мікробіоти сечостатевої системи та визначити стійких до антибіотиків збудників інфекційних захворювань сечостатевого тракту в жінок репродуктивного віку, включно з вагітними, протягом 2022–2024 рр.
Матеріали та методи. Упродовж 2022–2024 рр. було обстежено 677 жінок, з яких 320 були віком 15–49 років, 137 – вагітні, в яких вагітність завершилася пологами, і 45 жінок – вагітні, в яких вагітність завершилася викиднем або мертвонародженням. Для вивчення мікробіоти піхви використовували бактеріологічні методи, а видову ідентифікацію здійснювали за допомогою тест-систем STAPHYtest, ANAEROtest, ENTEROtest, NEFERMtest. Для виявлення штамів Mycoplasma та Ureaplasma застосовували полімеразну ланцюгову реакцію. Чутливість до антибіотиків визначали методом диско-дифузії згідно з рекомендаціями EUCAST 2023.
Результати. Інфекційні процеси були виявлені у 175 жінок (20,62%). Найчастіше виділеними збудниками були Candida albicans, Ureaplasma spp. та Escherichia coli у невагітних і вагітних, в яких вагітність завершилася пологами. У вагітних, чия вагітність завершилася викиднем/мертвонародженням, домінуючими були Ureaplasma spp., Mycoplasma hominis, Candida albicans, Escherichia coli та Streptococcus agalactiae. Загалом 83 з 254 виділених культур виявилися резистентними до антибіотиків. Дослідження антимікробної чутливості виявило високий рівень резистентності до тетрацикліну (29,31% у 2022 р., 32,32% у 2023 р. та 32,98% у 2024 р.) та до фторхінолонів (12,07% у 2022 р., 13,13% у 2023 р. та 12,07% у 2024 р.), що свідчить про появу мультирезистентних штамів серед урогенітальної мікробіоти. Помірна стійкість спостерігалася до еритроміцину, кліндаміцину, хлорамфеніколу і котримоксазолу, тоді як резистентність до амікацину, ванкоміцину, меропенему та лінезоліду залишалася поодинокою.
Висновки. Результати дослідження підтверджують необхідність регулярного мікробіологічного моніторингу для підвищення ефективності лікування пацієнтів із запальними захворюваннями сечостатевої системи. Призначення лікування має враховувати чутливість збудників до протимікробних препаратів.

Пізній репродуктивний вік як фактор ризику розвитку остеопенії та остеопорозу у вагітних

2025-12-30T22:32:28+02:00

Остеопороз і остеопенія є загрозливими станами, які досить довгий час можуть перебігати безсимптомно, проте надалі ускладнюватися переломами різних локалізацій, що значно погіршує якість життя, працездатність людини, а в деяких випадках навіть призводить до інвалідизації та смертності. Вагітність сприяє розвитку цих станів, адже для побудови скелета плода мобілізуються запаси нутрієнтів і мінералів материнського організму, які мають відновитися після пологів та лактації. Зважаючи на поступове зростання віку вагітних і роділь, зумовлене соціально-економічними факторами, цікавим питанням є вплив пізнього репродуктивного віку на стан кісткової тканини вагітних, адже зміна гормонального фону жіночого організму через втрату протективної дії естрогенів на кісткову тканину зумовлює створення умов для резорбції мінеральних речовин зі скелета, що потенційно може бути додатковим фактором ризику остеопенії та остеопорозу в подальшому житті жінки.
Мета дослідження: оцінити вплив пізнього репродуктивного віку (≥ 40 років) на стан кісткової тканини у вагітних.
Матеріали та методи. До дослідження включено 110 жінок віком 40–50 років у ІІ та ІІІ триместрах вагітності, яких згодом було розділено на 4 групи залежно від терміну гестації та віку. До групи контролю увійшло 20 здорових жінок віком 35–39 років у ІІІ триместрі вагітності. За допомогою анкетування в усіх учасниць після надання інформації про участь у дослідженні та отримання згоди було визначено наявність факторів ризику щодо розвитку остеопенії та остеопорозу. Також проведено обстеження: оцінювання мінеральної щільності кісткової тканини з визначенням показників T-score та Z-score методом ультразвукової денситометрії, біохімічний аналіз сироватки крові з визначенням рівнів вітаміну D й кальцію.
Результати. Встановлено, що пізній репродуктивний вік негативно впливає на щільність кісткової тканини (p ≤ 0,05): у жінок одного віку в ІІ триместрі вагітності показники T-score були достовірно нижчими порівняно з ІІІ триместром, а також між групами жінок 40–44 та ≥ 45 років. Найбільший контингент ризику становлять жінки віком ≥ 45 років у ІІІ триместрі – у цій групі T-score досягав значення остеопенії за даними ультразвукової денситометрії. Показник Z-score не зазнавав при цьому відхилень від вікових параметрів, проте також демонстрував тенденцію до нижчих значень у жінок ≥ 45 років (p ≤ 0,05). Додаткові методи оцінювання кісткового метаболізму – рівні кальцію та вітаміну D у сироватці крові – також мали нижчі значення у жінок старшого віку й більшого терміну вагітності. Анкетування виявило наявність факторів ризику в жінок пізнього репродуктивного віку: низьку частоту споживання кальцієвмісних продуктів, нерегулярне приймання вітамінних добавок, недостатнє фізичне навантаження та стрес.
Висновки. Отримані результати підтверджують, що пізній репродуктивний вік є фактором ризику зниження мінеральної щільності кісткової тканини у вагітних. Показники, що відображають стан кісткового метаболізму (T-score, Z-score, рівень кальцію та вітаміну D в сироватці крові), мають нижчі значення у вагітних старшого віку й пізнішого терміну гестації. Запобігання впливу факторів ризику, проведення скринінгу і вчасної корекції остеопенічних станів можуть бути ефективною тактикою ведення вагітності жінок старшого репродуктивного віку.

Проблеми клінічних досліджень в Україні, пов’язані з внутрішньо переміщеними особами

2025-12-30T22:51:50+02:00

Питання якості клінічних досліджень (КД), за які в Україні відповідають переважно етичні комітети і державні органи влади, розглядаються з метою підвищення доступності та якості досліджень за участю внутрішньо переміщених осіб (ВПО).
Мета дослідження: систематичний огляд основних проблем, які виникають при проведенні КД в Україні у зв’язку з внутрішнім переміщенням населення після 2014 р. і, особливо, після повномасштабного вторгнення росії у 2022 р.
Матеріали та методи. Проведено аналіз літератури, включно з національними документами та міжнародними публікаціями (Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ), Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (UNHCR), статті в рецензованих журналах, огляди й практичні настанови), матеріали українських регуляторних органів і профільних аналітичних звітів. Для вибору джерел використано бази даних PubMed, PMC, офіційні сайти ВООЗ, Міністерства охорони здоров’я (МОЗ) України, Державного експертного центра МОЗ України та аналітичні публікації. Ключові питання аналізу: які бар’єри для участі ВПО у КД; як переміщення впливає на якість даних; які етичні/регуляторні рішення використовуються; які практичні рішення рекомендовані. Частина висновків підкріплена актуальними звітами про стан КД в Україні станом на 2023–2024 рр.
Результати. На основі аналізу літератури й публічних документів розглянуто логістичні та інфраструктурні бар’єри КД в Україні, методологічні проблеми й валідність даних КД, етичні та правові виклики, які виникли під час війни, регуляторні та адміністративні обмеження, а також вплив соціальних і психологічних факторів на ефективність КД. Запропоновано рекомендації для дослідників, спонсорів, етичних комітетів та державних органів із метою підвищення доступності і якості досліджень за участю ВПО в Україні.
Висновки. Включення ВПО у КД вимагає балансування потенційної користі й ризиків: важливо забезпечити доступ до лікування та одночасно зберегти етичні стандарти і якість наукових даних. Розробка гнучких протоколів, зміцнення регуляторного поля, етичні гарантії, міжсайтове співробітництво та інтеграція психосоціальної підтримки – ключові кроки для забезпечення безпечного й етичного проведення досліджень за участю ВПО. Скоординовані дії спонсорів, регуляторів, етичних комітетів і гуманітарних структур можуть зменшити негативний вплив внутрішнього переміщення на КД та захистити права й здоров’я вразливих пацієнтів.

Репродуктивна компетентність студенток: міждисциплінарна рамка для здоров’я, освіти та демографічної стійкості

2025-12-30T22:55:05+02:00

Репродуктивне здоров’я жінок у ХХІ ст. визначається демографічними змінами, психоемоційними навантаженнями та цифровими трансформаціями вищої освіти. Попри досягнення у сфері сексуального та репродуктивного здоров’я і прав, значні прогалини зберігаються в знаннях студенток, доступі до послуг та готовності ухвалювати відповідальні рішення.
Мета дослідження: здійснити концептуалізацію феномену репродуктивної компетентності студенток як багатовимірної категорії, що інтегрує когнітивний, тілесний, емоційний, соціальний і цифровий виміри.
Матеріали та методи. Використано змішаний дизайн: трираундове Delphi-опитування 100 експертів (сексуальне й репродуктивне здоров’я та права, психологія, педагогіка, демографія) та онлайн-анкетування 1216 студенток віком 18–29 років із семи університетів України. Авторська анкета включала 30 питань за п’ятьма компонентами та шкалу сприйнятого стресу PSS-4 (Perceived Stress Scale). Надійність підтверджено за допомогою коефіцієнтів α Кронбаха та ω МакДональда (у межах 0,79–0,82), що засвідчує внутрішню узгодженість шкал. Статистичний аналіз охоплював описову статистику, кореляції Спірмена та U-критерій Манна – Уїтні.
Результати. Delphi-панель підтвердила значущість усіх компонентів, особливо когнітивного, соціального та цифрового. Опитування студенток виявило суттєві прогалини у знаннях (52,8% визначають ризики відкладеного материнства), тілесні й емоційні вразливості (63,5% – дисменорея, 58,9% – високий рівень стресу), бар’єри стигми (32,0% уникають звернення до сервісів) та амбівалентність цифрового виміру (71,1% користуються мобільними додатками, але лише 34,6% критично оцінюють джерела).
Висновки. Репродуктивна компетентність складається з когнітивного, тілесного, емоційного, соціального й цифрового компонентів та виступає як індивідуальний ресурс стійкості та інституційна рамка підтримки студенток. Університети визначаються ключовими агентами її формування через інтеграцію курсів репродуктивної грамотності, психоосвітніх програм, цифрової гігієни та антистигматизаційних заходів, що має значення для здоров’я жінок і демографічної стійкості.